8 апреля 2016, пятница 02:34
RSS Facebook Twitter LiveJournal ВКонтакте
Проекты

Відбувається деградація держави як органу прийняття рішень

12 декабря 2013, 13:10
Поделиться →
распечататьраспечатать
 
В програмі "Без кордонів" взяв участь голова правління Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, професор кафедри економічної теорії національного університету «Києво-Могилянська Академія»  Ігор Бураковський.
Розмовляв Микола Вересень.
 
Перед вами стислий текст розмови. Почути програму "Без кордонів" можна кожного дня о 17.35, на хвилі радіо "Eра.Fm".
 
 
Те, що відбулося в останні дні, що це означає? 
 
Перше, на мою думку, хочемо ми того чи не хочемо, але в країні існує запит на зміни. Люди, фактично, виступають за європейську інтеграцію, кожен з них розуміє Їі по-різному, але вони хочуть змін. 
 
Теза друга. На мою думку, те, що зараз відбувається, просто зайвий раз показує, що українська економічна політика, м'яко кажучи, залишається неефективною. Тому, мене турбують такі дискусії, або Росія, або Європейський Союз, або ті нам допоможуть, а ці не допоможуть - і в цьому ми знову не визнаємо власних помилок, ми знову вважаємо, що до нас прийдуть гроші, що до нас хтось прийде і нам допоможе.
 
Це, нажаль, свідчить про певну втрату українською політичною  елітою середнього і довгострокового бачення.
 
Третій момент, на який я хотів би звернути увагу - спосіб, в  який наші керманичі комунікують своє бачення і ситуацію, і свої прохання, скажімо, до того ж самого Європейського Союзу. Вони виглядають, м'яко кажучи, дивно.
 
З одного боку, ми намагаємось знову підписати якусь угоду, отримати якісь гроші. При цьому ми розповідаємо, що нас хтось «нагинає», і одночасно говоримо Міжнародному валютному фонду, що ми не будемо з ним мати справу, тому що вони щось не те хочуть, хоча з іншого боку, якщо подивитися  реально на ситуацію, без грошей Міжнародного валютного фонду Україна не обійдеться. Якщо вона їх не візьме в цьому році, то рано чи пізно за цими грошима доведеться звертатися. Тому ми на сьогоднішній день маємо повноцінну політичну кризу.
 
З іншого боку, я сказав би так, що кожний наступний уряд - причому, в даному випадку це вже безвідносно до прізвищ, до імен і так далі - чітко демонструє невміння брати на себе серйозні політичні і економічні рішення. 
 
Мене дивує, що з приходом до влади пана Януковича і його команди, кожен експерт кожен день розповідав про те, що «катастрофа – завтра, післязавтра», але економіка України тримається, і тримається, і тримається. Якихось таких супер страшних змін ніхто не відчуває, крім, мабуть, того, у кого відібрали бізнес чи кого обклали податками. Продовжують функціонувати супермаркети, люди їздять, машини купуються, пробки на дорогах  як стояли, так і стоять. В 2008-му році пробки припинилися. Було просто наочно видно, що криза, і люди не мають грошей на бензин. Це означає, що є  ефективний менеджмент,  десь стоїть  доларовий  друкарський станок чи якась частина резервної системи США тут якось розташувалася? Я не можу зрозуміти цього ефекту.
 
Я з Вами погоджуюся. Очевидно, сьогодні було б некоректно говорити про якісь такі катастрофічні сценарії розвитку . Якщо ми згадаємо 2009-й рік, тобто падіння ВВП на 14,8 % - тим не менше життя не зупинилося. Фактично в нас тільки три банки, так би мовити  підвисли, їх державі треба було рятувати. Були там проблеми, людей переводили на скорочений графік роботи і так далі, але не було масового безробіття, не було масової необхідності готувати продуктові пайки, рятувати людей від голоду. Це говорить про те, що  все ж таки українська економіка як економіка, вона є дуже пружною системою, і є велика кількість, так би мовити, резервних механізмів, які у людини включаються в самий  критичний момент, але є просто інше питання. 
 
Дійсно, якщо ми формально подивимося на те, що відбувається, так начебто все працює, але, якщо ми почнемо говорити про те, як воно працює, то ми одразу виходимо на велику кількість проблем. Скажімо, ми говоримо про те, що в нас, наприклад, забезпечена безоплатна медична допомога – це одне із базових конституційних прав, яке прописано в українській конституції, причому в будь-якій, в тій, яка була, в тій, яку змінили, воно все існує. Давайте говорити чесно. На сьогоднішній день у нас є безоплатна медицина? 
 
Ні, немає.
 
Немає. Це означає додатковий податок на людей, що в свою чергу означає, що вони не можуть задовольнити якісь інші потреби. Ідемо далі, у сферу освіти. Говорити сьогодні про безоплатну навіть середню освіту, навіть вже і не смішно – це знову, так би мовити, черговий податок. Ми стикаємося з такою цікаво штукою. 
 
Я як платник податків знаю, що мені треба заплатити за дитину, заплатити за здоров'я, заплатити ще якісь гроші, які формально не передбачені законодавством. В мене виникає питання, чому я повинен платити податки? Я плачу податки, потім знову ще раз плачу за державні послуги, і тому, коли ми подивимося на те, що відбувається, є показники, як живуть, скажімо інші. Багато країн, у яких були проблеми, оговталися від кризи 2008-го, 2009-го року. Україна досі ще не вийшла на передкризовий рівень, очевидно це говорить і про те, що і проблеми в економіці є, але очевидно є проблеми і з економічним менеджментом. 
 
Другий показник на сьогоднішній день, щоб ми там не говорили, але світ рухається вперед. Якщо ми подивимося, скільки сьогодні складає український внутрішній валовий продукт на душу населення, і динаміку його, скажімо, в Болгарії, в інших країнах, то вони рухаються вперед, що би ми там не говорили. Ми від них відстаємо, а це не просто показники. Тобто, суспільство не може тільки їздити на машинах, через певний період часу має бути якась економічна активність, бо без економічної активності немає грошей, і так ми далі можемо рухатись далі, і далі, і далі. 
 
Виникає питання «що робити?», або «що буде?» Теоретично, є три шляхи. Перший шлях – ми нічого не робимо, але, очевидно, тут нічого не вийде тому, що в нас нагромадилася велика кількість проблем, на них треба якось реагувати. Два інші шляхи - або ми дійсно робимо якісь радикальні зміни і про це можна поговорити, і знову використовувати банальне слово "реформи", або ми будемо щось змінювати, і навіть дуже радикально, але знову для того, щоб зберегти систему. От на сьогоднішній день, якщо ми в цілому будемо говорити, ця економічна модель і ця система влади, яка існує - безвідносно до прізвищ - з точки зору економічної ефективності, вона просто безперспективна. Про це треба волати, це можливо якісь такі загальні речі, але з цією безперспективністю ми стикаємося практично на кожному рівні. 
 
А є люди, які здатні? От це важливий момент, тому що, коли я дивлюся на хлопців з Кабінету Міністрів, чи на заяви Президента чи Прем'єр Міністра, у мене враження, що я знаю економіку краще. Здоровий глузд підказує якісь речі, які очевидні, і у мене питання, а існують люди в Україні, які здатні провести реформи? Чи може їх просто немає, і тоді все – безвихідь?
 
Знаєте, коли говорять, що немає людей, то це означає, що в принципі ті,  хто знаходиться при владі сьогодні, вчора чи будуть завтра, вони завжди матимуть, як каже молодь «відмазку»: інших немає, тому ми вже, як можемо, так і робимо. Тут пиляємо, тут рубаємо, якось так воно відбувається і зараз, але це неправильно. На мою думку, на сьогоднішній день, якраз проблема полягає в тому, що ми одразу хочемо знати Іванова, Петрова, Сидоренка, і будь-яке прізвище, нікого не хотів образити з тих, кого я назвав, що от ти прийди, і ти нас врятуй - але система працю по-іншому. 
 
Бальцеровича не шукали. Був запит в суспільстві, і спрацювала система відбору, яка поставила на чолі уряду тоді саме Бальцеровича, це міг бути не він, а будь-хто з іншим польським прізвищем, але система винесла вперед. На мою думку, ключова проблема нашої еліти, як тільки вони туди заходять вони роблять все можливе для того, щоб не оновлюватися. Вони можуть говорити про якісь нові речі, можуть вживати якісь нові слова тощо, але при цьому у всіх, безвідносно до їх прапорів, у них у всіх таке враження, що якщо я тут, я знаю все краще. Одразу можу сказати - ти можеш знати краще, але робити ти можеш гірше.
 
В економіці перспективи які? Отака стагнація буде тривати і ми не знаємо, коли настане криза реальна? Тобто, може за рік, а може за два, а може за три?
 
Думаю, що ми закінчуємо 2013-й рік з маленьким мінусом, можливо з нульовим приростом валового внутрішнього продукту – це стагнація, і це не дуже добре, тому що ми з одного боку не розвиваємося, а з іншого боку, ми і не падаємо, але проблеми все-рівно нагромаджуються, їх все рівно треба вирішувати. Що стосується наступного року, ми можемо говорити про  певне помірне зростання валового внутрішнього продукту, очевидно, десь на рівні 1,5%, але ще раз наголошую, що ці цифри показують, що ми просто піднімаємося-опускаємося, піднімаємося-опускаємося, і ми ніяк не можемо здійснити якісь якісні перетворення. 
 
Тому що для того, щоб змінювати треба мати з одного боку –  нормальний інвестиційний клімат і бізнес сам це зробить. Держава повинна створити відповідні умови, і тоді у нас будуть свої Біли Гейтси і будь-хто, люди, які будуть просто перетворювати країну знизу. 
 
В політиці зараз відбуваються якісь дивні дії з усіх боків, і у мене тоді виникає питання. Чим це може закінчитися? 
 
Мені важко, чесно кажучи, говорити на цю тему, але я бачу поки що єдине. На тлі всіх наших проблем, і, умовно кажучи, до Майдану і після Майдану, і те, що ми спостерігали протягом років, ми повинні просто говорити про те, що відбувається деградація держави як органу прийняття і реалізації рішень, оце найскладніше, тому що можемо поставити будь-яку людину, але вона працює через державу. Тому на сьогоднішній день це питання не тільки в кадровім складі, а кадри, як відомо вирішують все, це є дуже важливим, але скажімо в системі прийняття рішень. Мова йде про те, наскільки ці рішення є аргументованими. Ще одна дуже велика проблема. 
 
Я  з боку жодної влади не бачив намагання реально, чесно, без соплей говорити з суспільством, говорити про ті проблеми, які є, говорити про те, що, нажаль, перетворення будуть завжди болючими, ну і навіть, як би ми там не боролися з Міжнародним валютним фондом, але якщо «Накнафтогаз», фактично банкрут, то ми не можемо платити маленькі ставки скажімо за житлово-комунальні послуги, але очевидно треба про це говорити і говорити відверто.
 
Давайте також чесно скажемо про те, хто говорить. Не хотів би говорити про всіх можновладців, але ми прекрасно розуміємо, що люди, які мають дуже великі статки і будуть виходити і говорити про необхідність затягти пояси, вони, м'яко кажучи, не будуть сприйматися суспільством, тому що багато з них просто розуміють, як це все було отримано. 
 
 

 


Реклама
Loading...

Социальные сети

Tweet
0

Редакция

Электронная почта:
Телефон: +38 (044) 278-2888, +38 (068) 363-0661
Адрес: г. Киев, ул. Пушкинская, 1-3/5, оф.54
Выходит с ноября 2009 г.
При любом использовании материалов веб-сайта ссылка на Полiт.ua обязательна.
При перепечатке в Интернете обязательна гиперссылка polit.ua.
Все права защищены и охраняются законом.
© Полiт.ua, 2009–2011.