7 апреля 2016, четверг 19:35
RSS Facebook Twitter LiveJournal ВКонтакте
Проекты

Суспільство має себе усвідомити

10 января 2014, 11:32
Поделиться →
распечататьраспечатать
В програмі "Без кордонів" взяла участь доктор філософських наук, професор КНУ ім. Т.Г Шевченко  Наталія Кривда. Розмовляв Микола Вересень.   

Перед вами стислий текст розмови. Почути програму "Без кордонів" можна кожного дня о 17.35, на хвилі радіо "Eра.Fm".
 
 
Досить екзотично - в сучасному світі займатися філософією, Вам так не здається? Ніколи не думали про це? Я розумію, що коли ти в середині процесу про  це не думаєш, але якщо подумати?
 
Одна з найбільших соціальних функцій філософії полягає в рефлексії. Ми постійно займаємося тим, що думаємо, а як ж все насправді виглядає? Який же цей світ насправді є? І ви знаєте, я не знаю більш приємної роботи, ніж говорити людям: «А ви знаєте, ви не праві, ви не можете про це говорити, у вас немає філософської освіти». Це дає надзвичайні  переваги, принаймні, на маніпулятивному рівні.
 
Ну, а в принципі, якщо взяти 5 тисяч професорів з університетів, з філософських напрямків, то чим би вони захотіли займатись? Що у всіх болить? У фізиків ми приблизно розуміємо – керована термоядерна реакція, незалежність від природних копалень, ну і так далі. А що в філософії?
 
З професійної точки зору,  ті 5 тисяч професорів, про  якіх ви говорите, досить чітко розділяються на  2 великі групи. Перші –  це ті, хто займається навчальним, або  академічним процесом, це ті люди, які покликані суспільством з  більшим чи меншим успіхом навчати наших з вами дітей. Навчити думати, формулювати  мислення в правильний спосіб,  вчити давати оцінки, виходити на рівень аксіології, тобто оціночних суджень, виходити на рівень онтології і так далі. Це ті, хто навчає. Нема в Україні студента, хто б в тій чи інший спосіб не доторкнувся до філософії – це нормативний курс.
 
Друга частина цих  людей – це професійні вчені, професійні мислителі. Можливо, нас всіх лякає, або навпаки, надихає це слово «філософ». Але найкращі уми людства мали собі за професію як раз філософію. Сьогодні українська інтелігенція в тій її частині, до точки зору якої варто прислухатися, як раз представлена філософською інтелігенцією. Згадаємо пана Мирослава Поповича і багатьох інших, думка яких є сьогодні є референтною.
 
Так у нас тут, виявляється, принаймні в перехідному суспільстві під назвою «українське», така кількість професійних мислителів!  Бо пошук національно ідеї триває вже 22 роки, сподіваюсь, що це словосполучення нарешті припинить своє існування. Тому що досить маразматично, як на мій  не філософський погляд,  шукати те, чого нема.  Поведінка президента Януковича, до того поведінка президента Ющенка – всі  філософи сидять і розмірковують  про особистісні стосунки Ющенка і Тимошенко...
 
Навпаки, філософської оцінки, того що відбувається в країні, як раз і не вистачає! Не вистачає такої відстороненої, якісної, професійної оцінки подій. На національному рівні, на державному рівні, на індивідуальному рівні. Не вистачає оцінки тих процесів, які відбуваються в суспільстві. Ми усвідомлюємо себе добре чи погано, ми формулюємо себе в словах. Ми вербалізуємо ти чи інші індивідуальні чи соціальні запити, і нам хтось має допомогти правильним чином імплементувати.   Від того, що треба оцінити дійсність, до того, що треба перейти до вироблення,  до розумних механізмів перетворення дійсності і далі –до тих інструментів, які насправді допоможуть нам це зробити. 
 
Я би сказала, що, навпаки, нам не вистачає філософської освіти. І в цьому контексті я дозволю собі один історичний приклад, який я завжди нагадую своїм студентам.  Коли під Різдво 1648 року Богдан Хмельницький в’їхав в Київ на білому коні – а він був таким чоловік схильним до речей зовнішніх, в хорошому сенсі слова – зустрічали його як бунтарського ватажка, і він провів тут свята, активно спілкуючись зі  «спудеями», так тоді називали студентів, і з професорами Києво-Могилянського колегіуму, тоді ще він не був Академією. Він, спілкуючись з тими, кого б сьогодні назвали військовою і політичною елітою, поїхав  звідси лідером національного руху. Не тому, що з ним щось сталося, а тому, що йому тогочасна інтелігенція пояснила, що насправді відбувається в крані, і дала йому інтелектуальний інструментарій і моральну опору, яка допомогла йому стати тим, ким він став. Я не хочу зараз оцінювати, що там відбулося далі, але принаймні усвідомлення лідера як лідера нації, як лідера держави, як лідера країни в той час відбулося саме під впливом того спілкування.   
 
Якийсь песимізм Ви в мені народжуєте…
 
Навпаки, я даю Вам надію…

…тому що я поки не бачу Хмельницьких навколо себе, які здатні прислухатися до розумних речей, до розумних слів і речень…
 
А Йовів Борецьких Ви бачите? 
 
Я нікого поки що не бачу, а чому? Тому що наука і філософія в ті часи була якась інтелігентська? Чи інтелектуальний світ був окремий?  Тобто люди визнавали, що ті люди знають більше,  ніж я, а сьогодні мало хто визнає, що він знає менше, ніж хтось.
 
Я ось що хочу Вам сказати, не впадайте в відчай від того, що вам здається, що навколо нема філософів. Вони є. Під терміном «філософія» ми розуміємо цілий спектр наук, гуманітарних наук, які сьогодні розмежувалися в історію, культурологію, політологію і так далі. Колись Баткін, був такий дослідник Ренесансу, говорив про молоду італійську інтелігенцію, з вашого дозволу цитата російською мовою: «Молодые итальянские аристократы вычитывали себя среди строк античных текстов».   Мені здається, ми втратили це вміння формулювати і формувати образ людини, вичитуючи себе в текстах.
 
Ми не втратили вміння, я думаю, що українці такого просто ніколи не мали. Тому ще це просто колоніальне чи напівколоніальне щось. На початку нашої розмови Ви сказали, що треба щось реконструювати в слово, а потім в справи. Так як можна, коли ти в колонії, робити справу? Справа робилася в Варшаві, в Москві, в Відні, а тут сиділи люди, які були вторинними. Чи ні?
 
Справа завжди робилася і у Львові, і в Києві, і в Чигирині, і в Батурині – не забувайте про це. Чесно кажучи, здивована Вашою неповагою до класичної української історії. Колоніальність нашого державного статусу ніколи не говорила про провінційність нашого способу мислення. Найкращі уми шукали шляхів. Так, важко, так, неоднозначно, але процес осмислення і самоусвідомлення був завжди.
 
Ви людина політично заангажована, але не переоцінюйте о цю реальну політику, вона не виростає  без суспільної думки, якщо немає інтелектуального ґрунту. Від початку суспільство має себе усвідомити.  
 
У мене просто  перед очима стоїть постать Гоголя, яка є для мене величчю і трагізмом одночасно, тому що, як би тут була окрема держава і окрема мова, то все це було б зроблено відповідним чином. Я так само розумію, що людина, яка хотіла себе показати, вона так само, хотіла чи не хотіла, мусила їхати в Петербург і мусила там себе показувати. Попри все те, що можна і при свічці читати і думати, ця другорядність існує. Якщо ти маєш столицю, яка вирішує імперські справи,  у якій є питання до Кавказу, до Фінляндії, до Польщі, до України, то всі ці країни  не в певній мірі можуть себе реалізовувати.        
 
Мені здається, що тут справа не тільки в державності і  побудові такої  горизонтальної системи, де є центр концентричних кіл, де є центр і більш віддалена периферія. Це традиційний спосіб організації інтелектуально-культурного простору. Якщо ми згадаємо Ісуса Христа, то один з найбільш серйозних закидів, які робили йому його сучасники, це те, що він був  з провінції. В Богословських текстах  ХV-ХVI століття зберігалась фраза, якою Христу докоряли: «Что хорошее может прийти из Галилеи?» Ісус Галілеянин був провінціалом, який прийшов в столицю нести  свіже слово. Тому давайте не боятися бути провінціалами, давайте будемо боятися бути провінційними. Для мене це  різні речі.  


Реклама
Loading...

Социальные сети

Tweet
0

Редакция

Электронная почта:
Телефон: +38 (044) 278-2888, +38 (068) 363-0661
Адрес: г. Киев, ул. Пушкинская, 1-3/5, оф.54
Выходит с ноября 2009 г.
При любом использовании материалов веб-сайта ссылка на Полiт.ua обязательна.
При перепечатке в Интернете обязательна гиперссылка polit.ua.
Все права защищены и охраняются законом.
© Полiт.ua, 2009–2011.