8 апреля 2016, пятница 02:34
RSS Facebook Twitter LiveJournal ВКонтакте
Проекты

Сьогодні в Україні час історічного фарсу

12 января 2014, 19:39
Поделиться →
распечататьраспечатать
В програмі "Без кордонів" взяв участь директор інституту філософії ім. Сковороди, академік Національної академії наук Мирослав Попович.
 
Розмовляв Микола Вересень.   
 
Перед вами стислий текст розмови. Почути програму "Без кордонів" можна кожного дня о 17.35, на хвилі радіо "Eра.Fm".

Дивиться також:
 
 
Интервью Юлии Каденко с Мирославом Поповичем. "Когда слово "интеллигеннция" стало ругательным - это стало полным крахом социальных устоев"
 
 
Багато хто Вас разом з Кравчуком називають людьми, які почали Перебудову і, врешті, довели до незалежності. Ну, тепер вже ніхто не знає,  чи вона реальна та незалежність.  Ви пам'ятаєте,  25 років тому,  які у Вас і у вашого оточення були думки щодо долі України? Чи тоді були сподівання на незалежність? Тоді були сподівання на європейськість? Чи  були якісь сподівання на швидкість цих перетворень? 
 
Що стосується незалежності, то і гадки не мали, що це можливо. Я пам'ятаю, коли вже був «Рухівський час», до нас приїхали в Київ представники якоїсь грузинської організації, яка хотіла стати чимось схожим на «Рух». Вони були страшенно здивовані, коли побачили, що в нас в програмі не має самостійності України. Вони спитали: «Як це?! Як же ж можна без такого гасла?!». Власне кажучи, ми були більше здивовані тому, що від грузин такої претензії ми не чекали. Які в них ресурси?  На що вони розраховують, коли беруть такий курс на незалежність? Це було загадкою для нас, і для них самих теж було загадкою. Вони це зробили швидше зі своєї емоційної кавказької вдачі. 
 
А ми вже намагалися зрозуміти, як можна вийти реально із тієї ситуації, і дуже не скоро з'явилося в нас розуміння того, що ми можемо ставити питання про незалежність. Я пам'ятаю, якраз це було тоді, коли впав режим Чаушеску, тоді заговорили чомусь про незалежність, хоча це не зв'язані речі. На засіданні «Руху» Павличко звертався до Степана Хмари і ще до кількох і казав: «Ми однаково всі хочемо незалежності! Але як її здобути?!» - це тоді вперше було сказано відкрито, що ми хочемо незалежності. 
 
Для прибалтів це було зовсім інакше, природнє, вони не збиралися відмовлятися від старих своїх гасел. В нас це була величезна крамола. Надарма, за 58-ю статтею, пункт 10, можна було загриміти за будь-які сміливі слова, але українські дисиденти мали для себе ще окрему загрозу - якщо вони  писали щось таке або говорили про незалежність, їх можна було присудити до розстрілу. Тому ми і не думали про те, що це можливо, і наші думки про свободу теж були досить скромними і обмеженими, тому що тоді ніхто не ставив питання про багатопартійність. Якщо в Польщі, в ГДР було багато «лялькових» партій, в Китаї були «лялькові» партії, то в нас цього і подумати не можна. Чому можна було бути оптимістом?
 
Чому я спитав – тому, що мені щось сильно сьогоднішній день нагадує ті дні. Всіх намагаються залучити в «Партію регіонів» - високих посадовців і не високих. Є якась така вертикаль влади КПРСного  зразку. Є очевидною неможливість чиновників управляти, так само, як і за часів Горбачова - всі зрозуміли, що чиновники нічого не вміють робити. Так само тоді говорили про корупцію, казали тільки «корупція КПРС», тепер – «корупція депутатів» чи «корупція міністрів». Коротше, я думаю, якщо зараз узяти якісь журнали чи газети, і подивитися, що тоді писали - в 88-му, 87-му, 89-му, 90-му році, і сьогодні, то дуже схожа ситуація, дуже-дуже чимось нагадує сьогодення тамтешню ситуацію. 
 
Я сказав би, що різниця печальна. Справа в тому, що тоді ми мали однопартійну систему, яка розвалювалася і прямувала до багатопартійності. На превеликий жаль, тоді не склалося ні в Росії, ні на Україні якоїсь політичної структури на базі, скажімо так, здорових елементів в комуністичної партії. В Прибалтиці це було. Вони зробили це на національних гаслах. У нас цього не склалося, і ми теж знаходимося в ситуації однопартійної системи, тільки вона прямує не до розвалу, а навпаки до консолідації, до стагнації, до окостеніння. Є один анекдот з старих часів, що на заводі працював якийсь слюсар, і він до дому тягав все, що лежало там, і щоб він не робив, які б деталі куди б він не переставляв, коли закінчував зборку, виходив кулемет. Оце у нас кулемет наш – комуністична партія – і відтворюється у нас на очах, вона вже забула про той комунізм, Маркса і Енгельса вони, слава Богу, і раніше не читали,  і зараз не читають, але політична структура все більше схожа на КПРС. 
 
Але двічі, як казали давні греки, в одну річку вступити не можливо, і ще люди деякі кажуть, що історія повторюється двічі – один раз, як трагедія, другий раз, як фарс. Чи сьогодні фарс в Україні, як Ви думаєте, чи сьогодні все ще трагедія? 
 
Я думаю, що фарс. 
 
Що каже філософська наука про можливість відтворення в якійсь формі Радянського Союзу, відтворення УРСР в якійсь формі, тому що це єдина тривога, яка зараз є серед киян, принаймні тих, яких я знаю, з якими спілкуюся. Це єдиний момент, що ніхто якби не очікує на європейськість через 2 дні, навіть через 2 роки, але все ж таки Європа – це щось нове, ніхто ще в Європі не жив, не жив по європейських законах, а по євро-азійських законах жили багато років, і вже всі їх вивчили, і не всім подобається. 
 
Дійсно, кимось це сьогодні сприймається, як така метафора, але люди, дійсно, втратили надію. Втратили, не втратили, може ще надіються десь, але у всякому разі, коли було сказано, що ми призупиняємо рух – це було сприйнято як трагедія, тому що ніхто не любить сам лягати в могилу. Досвід наш, який ми маємо, може бути свідченням великої трагедії, яка на кілька століть могла би загальмувати наше існування, але я думаю, що все ж таки цього не станеться, і все ж таки це буде фарс. 
 
Я розумію, що Ви не психолог, але все ж таки, це питання, яке всіх абсолютно цікавить, і всі розмови про сьогоднішній день врешті решт якось в психіатрію йдуть. Що відбувається в головах можновладців від Президента і далі вниз, коли вони так себе поводять? Я маю на увазі весь комплекс поведінки, що виявляється, що спочатку ми хочемо в Європу, потім виявляється, ми щось там не порахували – це настільки мене шокувало! А який же з вас уряд, коли ви 21-го листопада кажете, що ми не йдемо в Європу, бо ми щось там не порахували, а як порахували, то з'ясувалося, що нам там погано буде, в Європі. А що ви вчора робили, місяць тому? Потім ми швиденько їдемо в Москву, потім ми підписуємо там невідомі якісь угоди, потім незрозумілі ці 15 мільярдів тощо, і я сиджу і думаю, в якій країні ми живемо, в якому світі ми живемо? Там щось з головою!
 
Я думаю, якщо ми звернемося до того, чим хворіє наша голова, можна сказати, що риба починає гнити з голови, я би сказав, що тут є прояв двоїстості ситуації нашої політичної еліти. З одного боку, вона не хоче бути радянською республікою в тому, що вона собі не хазяйка в діях, її можуть зняти, її  можуть взагалі стерти з лиця землі, і тоді вона не гавкне. 
 
З іншого боку, Європа для нашої політичної еліти – чужа. Наші лідери себе почувають в компанії російських чи казахських тощо своїми, і вони нарешті зітхають з полегшенням, що там їх розуміють! Хоч вони потім можуть чекати якогось удару і все таке інше. Оця двоїстість призводить до коливань. У цієї еліти відсутня здатність мислити на 10 років уперед. На 5 років вони ще можуть. П'ять років – це строк виборів, і вони приблизно прикидають, що треба зробити, щоб піти другий раз, але на більше в них немає. Це знаходить прояв в тому, що в нас партії – не партії, а особисті клани, які будуються на особистих інтересах, через що ми можемо сказати цілком, що в нас однопартійна система. 
 
В нас, взагалі-то кажучи, це не партії, це щось інше, як правило, це групування навколо якоїсь сильної особи, і все. Відсутність мислення на 100 років вперед, хоч би як не смішно було на сто років всі пророцтва, ми їх бачили, їх було багато, але коли люди дбають про таке віддалене майбутнє, вони мають стрижень якийсь в поведінці – на сьогоднішній день, на завтрашній день і так далі – а ці хлопці, мені здається, просто нічого там не мають. Через це виходить в середньому лінія на особисте збагачення, і всі ці речі, які нам всім, на превеликий жаль, добре відомі. 
 
Фото - Полiт.ua


Реклама
Loading...

Социальные сети

Tweet
0

Редакция

Электронная почта:
Телефон: +38 (044) 278-2888, +38 (068) 363-0661
Адрес: г. Киев, ул. Пушкинская, 1-3/5, оф.54
Выходит с ноября 2009 г.
При любом использовании материалов веб-сайта ссылка на Полiт.ua обязательна.
При перепечатке в Интернете обязательна гиперссылка polit.ua.
Все права защищены и охраняются законом.
© Полiт.ua, 2009–2011.