19 апреля 2016, вторник 05:13
RSS Facebook Twitter LiveJournal ВКонтакте
Проекты

Перша світова війна: множинність проекцій

17 июля 2014, 08:22
Поделиться →
распечататьраспечатать

Пропонуємо до вашої увагі текст Оксани Дудко, що був розміщений на сайті historians.in.ua. Це огляд конференції "Велика війна: регіональни підходи і глобальні контексти", яка відбулася 18-21 червня у Сараєво.

 

Cтолітня річниця початку Першої світової війни стимулювала значне пожвавлення академічної спільноти: з’явилися нові дослідницькі, видавничі та Інтернет-проекти. У цілому світі відбуваються конференції, присвячені різним аспектам і вимірам війни – від геополітичних контекстів до вузькоспеціолізаваних тем.

Однією з масштабних подій у Південно-Східній Європі була велика міжнародна конференція у Сараєво „Велика війна: регіональні підходи і глобальні контексти”, що проходила 18–21 червня 2014 року. З одного боку, конференція вшановувала 100-ліття початку Великої війни у місті, де постріл Гаврила Принципа у архикнязя Франца Фердинанда спричинив світовий конфлікт, а, з іншого, стала спробою осмислення сторічного досвіду балканських і західноєвропейських досліджень Першої світової війни.    

З огляду на місце та широкий спектр тем конференція викликала чималий інтерес серед дослідників. Символічність проведення конференції у Сараєво зумовила конкуренцію між різними університетами та дослідницькими центрами за можливість проведення своїх заходів у столиці Боснії і Герцеговини. Організаторами конференції, про яку йдеться у цій статті, були кілька балканських, німецьких та австрійських академічних інституцій: Інститут історії Університету Сараєво, Інститут Східних і Південно-Східних європейських студій (Регенсбурґ), Центр гуманітарних досліджень Угорської академії наук (Будапешт), Інститут балканських студій і тракології Болгарської академії наук (Софія), Інститут національної історії (Скоп’є), Інститут новітньої історії (Любляна), Хорватський історичний інститут (Заґреб), Центр південно-східних європейських студій Університету Ґраца.    

Конференція тривала три з половиною дні й складалася з одинадцяти секцій, у кожній з яких відбувалися паралельно по три панелі. Відтак на конференції прозвучало більш, ніж сто двадцять доповідей. Переважаюча більшість учасників представляли різні балканські держави. Також свої дослідження презентували історики з різних країн Європи і Америки. Географічна репрезентація учасників була не менш важливою, ніж представлені на ній доповіді. Зокрема, цікавим залишається факт відсутності сербських інституцій в оргкомітеті. Промовистою також була неприсутність французьких дослідників.

Організатори намагалися охопити всі класичні й новітні студії Першої світової війни: від політичної і дипломатичної до економічної, соціальної і культурної історії. Значний відсоток доповідей стосувався пострепрезентацій війни та різних національних історіографій. Прикметно, що практично не було досліджень, присвячених військовій історії, ні у традиційному її розумінні, як історії озброєння, тактик, стратегій і битв, ані у контексті так званої „нової військової історії”, яка досліджує бойові дії у їх ширших взаємозв’язках з суспільством. Невелика кількість доповідей торкалася дипломатичної історії. Натомість провідне місце займали питання етнічності і національності. Їм були присвячені окремі секції “Націоналізм протягом війни” та “Етнічність і меншини”. Поза ними національний вимір війни був присутній фактично на всіх панелях.    

Частина секцій була сформована за географічним принципом, а частина – за тематичним. З огляду на це, сюжети і теми часто перетиналися і були представлені на кількох панелях. Відкривала конференцію доповідь британського історика Марка Мазауера (Колумбійський університет) „Нові напрямки у дослідженнях Великої війни”. Найбільш репрезентативними були секції, які торкалися зовнішньо- і внутрішньополітичних аспектів війни. Окремі блоки були присвячені Османській і Австро-Угорській імперіям, Габсбурзьким Балканам, слов’янському питанню.

З-поміж великої кількості презентацій хочеться виділити кілька доповідей, які виходили поза межі традиційної описовості й були цікавими як з точки зору тематики, так і дискусій, які вони викликали. Багато p yb[ тою чи іншою мірою торкалися Боснії і Герцеговини, зокрема вбивства Франца Фердинанда, „боснійського питання” у міжнародній політиці, діяльності „Молодої Боснії” і, безпосередньо, постаті Гаврила Принципа. Саме вони стали об’єктом найцікавіших і найгостріших обговорень на конференції. Дослідження голандського історика Ґвідо ван Генґеля окреслювало причини радикалізації поглядів Гаврила Принципа, які привели до атентату. Свою інтерпретаційну схему він будував на концепції Дугласа Саундерса про “міста-прибуття” (arrival city). Саундерс розглядав Сараєво як транзитний простір на задвірках глобальних метрополій, де колишні селяни боролися за нове життя і намагалися соціально й економічно інтегруватися. Генгель пропонував подивитися на Принципа не у контексті Сараєво, а проаналізувати вплив міського середовища Бєлграду, де Принцип мешкав з 1912 року, на формування його поглядів. Доповідач стверджував, що Принцип не був “примітивним бунтарем”, вихідцем з селянської балканської традиції, а, радше, міським і модерним жорстоким активістом. Цій доповіді методологічно опонувала презентація Ясміна Муяновіча (Торонто). Він розглядав історію Боснії і Герцеґовини і Балкан не через етно-національні проблеми, а через класові питання. Принципа доповідач позиціонував як виразника селянського голосу, який боровся проти багатих і привілейованих класів. Презентація викликала багато питань, критичних коментарів і дискусію між обома дослідниками. Роберт Донія (Мічіган), знаний дослідник Боснії і Герцеґовини та Сараєво, присвятив свою доповідь іконографії атентату і еволюції образу Гаврила Принципа. На його думку, репрезентація Принципа пройшла шлях від терориста (1914–1918 рр.), через югославського національного героя (1918–1941 рр.), злочинця-виродка (1941–1945 рр.), комуністичного революційного героя (1945–1970 рр.) до селебріті (з 1960-х рр.).    

Активні обговорення відбувалися навколо презентації Здравки Злоді (Загреб) про “слов’янське питання” у контексті Першої світової війни. Авторка пропонувала застосовувати концепт “слов’янської взаємності” для аналізу слов’ян Австро-Угорської імперії. Дискутанти ставили під сумнів можливість нейтрального використання цього визначення, не враховуючи його ідеологічної та політичної інтерпретації, а також критично висловлювалися щодо ефективності такого узагальнення для вивчення поведінкових стратегій слов’янського населення під час війни.

У доповіді М. Гакана Явуза (Юта) йшлося про репрезентацію вірмен у творчості одного з найвпливовіших турецьких ісламських лідерів ХХ ст. курда Саїда Нурсі. Дослідник говорив про радикальну зміну підходів у трактуванні вірменського питання у працях Нурсі після 1915 року. Якщо спочатку Нурсі відстоював рівне співвіснування мусульман і християн та підтримував їхню боротьбу проти Порти, то після 1915 року він описував вірмен “як інструмент західних сил для знищення Оттоманської імперії”. Автор досліджував причини зміни поглядів Нурсі, а також їх вплив на сучасні турецькі дискусії про вірменське питання.

Угорські дослідники Ференц Шаваї, Ласло Гуляш і Норберт Пап говорили про експансіоністську політику Угорщини на Балканах у довгій хронологічній перспективі від 1867 до 1918 року. Історики прослідковували погляди тієї частини угорської еліти, яка трактувала угорську експансію на Балкани як інструмент посилення ролі Угорщини у дуалістичній імперії.

Частина виголошених доповідей висвітлювала різні аспекти міського життя, зокрема питання постачання, харчування, голоду та епідемій. Доповідь Війолети Герман Кауріч стосувалася голоду в Загребі, а Стратос Н. Дорданас (Салоніки) досліджував голод у Греції. Перша презентація в основному торкалася постачання продуктів з провінції, ціноутворення і функціонування чорного ринку, де купували товари переважно іноземці. Друга доповідь розглядала питання голоду як засобу тиску на Афіни зі сторони Антанти, яка розпочала морську блокаду Греції у кінці 1915 року, і Німеччини, що сподівалась прискорення союзу з греками через політику першої. Польський історик Тадеуш Чекальські (Краків) аналізував кулінарну культуру воєнного часу. Зокрема у доповіді йшлося про появу нових форм обробки і зберігання продукції (консерви і напівфабрикати), які використовувалася для масового постачання армії; розробки спеціальних раціонів харчування для цивільного населення; нові для Європи продукти харчування, привезених американськими військами. Цікавим було дослідження Екарда Міхельса (Лондон), презентоване під час сесії „Вплив війни на суспільство і політику”, про ставлення німецької влади і громадськості до трьох хвиль епідемії так званого “іспанського грипу” в Німеччині між травнем 1918 і березнем 1919 року. Це була найбільша епідемія у Німеччині з середини ХІХ ст., яка забрала життя близько 300 тисяч населення. Автор аналізував причини ігнорування епідемії цивільними і військовими властями, а також безпосередньо самим населенням та пресою. Особливу увагу Міхельс звертав на позицію військової влади, яка вважала, що привернення уваги до проблеми епідемії, через запровадження спеціальних медичних і санітарних заходів, негативно вплине на моральний стан і настрої населення “домашнього фронту”.    

Сесія “Любов, життя і смерть за лініями фронту” торкалася індивідуального виміру та суб’єктивізації війни. Мірела Кресіч (Заґреб) представила доповідь про зниклих безвісти хорватських солдат, які служили у різних арміях під час Першої світової війни. Сімоне Еґґер (Мюнхен) аналізувала суб’єктивне прочитання війни на прикладі історії приватного листування грекині німецького походження зі Смирни (Ізміру) і німця з Мюнхена. Петар Тодоров (Скоп’є) у своїй презентації апелював до досі маловивченої соціальної історії фронту. У основі дослідження – динаміка взаємовідносин між цивільним населенням і французькими військовими на території сучасної Македонії у час відкриття фронту у Салоніках (осінь 1915). Автор підкреслював, що незважаючи на поодинокі акти взаємодопомоги, відносини між сторономи з обох боків характеризувалися відвертою ворожістю і ненавистю.

     Одна з секцій була присвячена національним історіографіям різних балканських країн про Першу світову війну. Живі обговорення викликала доповідь Тодора Чепреганова і Соні Ніколової (Скоп’є) про македонську історіографію Великої війни. Дискусія засвідчила складність її входження у болгарські й грецькі дискусії про так зване “македонське питання”. Едін Радушіч з Сараєво у своїй доповіді намагався показати диверсифікованість боснійських досліджень війни і пропонував говорити про множинність боснійських історіографій. Він підкреслював змагання сербської і югославської історіографічних традицій Боснії і Герцеґовини.

Окреме панельне засідання розглядало особливості мобілізації у різних державах. Доповідь Ладислава Гладки (Прага) була присвячена досвіду мобілізації чеського населення, а саме критиці тези про ненадійність чеських солдат, які служили в Австро-Угорській армії. Презентація британського історика Роберта Аптона (Лондон) торкалася ролі лідерів індійського національного руху Бала Нангадхара Тілака і Махатми Ганді у мобілізації індійського населення до британської армії. Аптон аналізував контраверсійність поєднання воєнної риторики Ганді і його концепції сатьяграхи (ненасильницького опору). Сілвана Сідоровска-Чуповська (Скоп’є) у своїй доповіді говорила про мобілізацію населення сучасної республіки Македонія до болгарської армії. Доповідачка розглядала її з перспективи окупації і захоплення македонської території болгарськими військами, оминаючи, однак, складну палітру міжнаціональних відносин та проблематизації ідентичності населення цих територій. Більшість учасників дискусії не погоджувалися з тезою доповідачки про єдину македонську націю. Зокрема їй пропонували відмовитись від однозначних трактувань і врахувати той факт, що національна ідентичність населення македонських територій в часі війни була досить розмитою. Проболгарські симпатії теж були досить поширеними і сприяли тому, що багато людей добровільно вступали до їх військ.

Загалом конференція була дуже доброю нагодою для комплексного ознайомлення з основними питаннями і дискусіями про Першу світову війну на Балканах. Вона також показала, що спадщина світової війни, попри сторічну перспективу, досі викликає бурхливі обговорення і сильне емоційне заангажування. Дану конференцію можна вважати спробою, принаймні, частково подолати герметичність національних історіографій і подивитися з багатьох перспектив на взаємні стереотипи і конфліктуючі наративи. Ця спроба була б ще більше успішною, якби організаторам вдалося домовитися про участь в організації заходу сербської, французької, британської та російської сторін.

Підсумовуючи, хочу зазначити, що сараєвська конференція показала гостру необхідність спільних дослідницьких проектів, які б виходили поза вузькі межі національної історії і стумулювали рефлексії над Першою світовою війною як спільною спадщиною.     

 


Реклама
Loading...

Социальные сети

Tweet
0

Редакция

Электронная почта:
Телефон: +38 (044) 278-2888, +38 (068) 363-0661
Адрес: г. Киев, ул. Пушкинская, 1-3/5, оф.54
Выходит с ноября 2009 г.
При любом использовании материалов веб-сайта ссылка на Полiт.ua обязательна.
При перепечатке в Интернете обязательна гиперссылка polit.ua.
Все права защищены и охраняются законом.
© Полiт.ua, 2009–2011.