Телефоны для связи:
(044) 256-56-56
(068) 356-56-56
» » Ягеллонське східне партнерство

Ягеллонське східне партнерство

23 ноябрь 2018, Пятница
72
0
Ягеллонське східне партнерство«Східне партнерство» як стратегія Європейського Союзу на пострадянському просторі дотепер викликає чимало запитань, зокрема, тому, що ця програма ЄС не охоплює Росії. Про можливості та історичну генеалогію цієї політики розважає директор Фонду Польсько-Української Співпраці PAUCI Ян Пєкло. 

Автор, на відміну від багатьох сучасних польських публіцистів, відверто пише про потребу втягнення Східної Європи в орбіту західного впливу. При цьому він ідеалізує ягеллонську традицію в польскій історії та Першу Річ Посполиту. Текст, який ми подаємо на розсуд читачів, був опублікований у першому цьогорічному числі польського часопису Nowa Europa Wschodnia. Дякуємо редакції та Авторові за згоду на переклад.
Занепад комунізму і вступ країн Центральної Європи до ЄС спричинилися до того, що нашою спільною історичною місією стало поширення зони демократії у Східній Європі. Після здобуття свободи і гарантій безпеки Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина та балтійські країни, а також Румунія і Болгарія повинні згадати про такі самі права для своїх східних сусідів. Зобов’язують нас до того як спільна спадщина та історична пам’ять, так і турбота про майбутнє об’єднаної Європи. 
Річ Посполита обох народів як цивілізаційний проект

Спадщиною, що об’єднує країни Центральної Європи і наших східних сусідів, є ягеллонська традиція — один з найсміливіших та успішніших політичних проектів Європи часів Ренесансу. Річ Посполита Обох Народів створила культуру, що виявилася привабливою для народів Східної Європи. Сприйняття процесів, що там відбувалися, крізь призму домінування польського елементу, чи трактування Першої Речі Посполитої як інструменту реалізації польської ідеї державності свідчать про нерозуміння специфіки тогочасного світу. Варто пригадати, що перший володар нової королівської династії — Владислав Ягелло — був сином православної руської князівни і щодня користувався руською мовою. А землі, якими він володів, були заселені різними етнічними групами з невизначеною національною ідентичністю. 
Цей федеральний проект мав цивілізаційний характер, а в процесі його здійснення відбулося перше велике проникнення політичної культури з Заходу на Схід. Хоча внаслідок зроблених помилок та історичних обставин Річ Посполита Обох Народів не стала державою Трьох Народів, шляхетська демократія таки послужила моделлю до формування в Україні Козацької Гетьманщини, системи автономних урядів на лівому та правому березі Дніпра. Для врегулювання юридичного статусу міст Україна прийняла також магдебурзьке право. Устрій Козацької держави, в якій гетьман вибирався, було ліквідовано, щойно царська Росія змогла підпорядкувати собі землі Київської Русі.
Ягеллонська традиція стала початком, що призвів потім до чергових спроб відбудови української державності (напр. гетьманат Павла Скоропадського з 1918 року). Отже, можна без великого перебільшення стверджувати, що перші піднесли концепцію Східного Партнерства до рангу політичного проекту творці Речі Посполитої Обох Народів — спільно — поляки, литовці, русини (українці і білоруси) і інші народи цієї частини Європи. Треба також додати, що хоча проект з різних причин не завершився успіхом, його наслідки досі тривають і сьогодні генерують важливі події в цьому регіоні, цього разу вписуючись в політичні цілі нової, великої демократичної концепції, якою є Європейський Союз. 
Центральноєвропейський проект Габсбурґів
Чергове подібне проникнення політичної культури з Заходу на Схід відбулося вже після занепаду Речі Посполитої Обох Народів наприкінці панування династії Габсбурґів, і стосувався лише частини давньої території, охопленої ягеллонським проектом, зокрема, так званої Галичини. Однак до нової ініціативи приєдналися терени Південної Слов’янщини і частина Румунії. Країни нинішньої Вишеградської Групи відігравали важливу роль в цьому проекті, який спричинився до виникнення сучасної системи парламентської демократії. Популярною є точка зору, що власне у багатоетнічній державі Габсбурґів сформувалася певна культурна спільність народів Центральної Європи. Потім вона могла дати початок ідеї створення Вишеградської Групи — V4. 
Ті часи, однак, було певною мірою міфологізовано, і як наслідок — нинішня ідеалізація пізнього періоду правління Габсбурґів, а в стильних ресторанах Львова чи Кракова можна знайти на стінах портрети цезаря Франциска Юзефа і репродукції гравюр тих часів. Натомість не підлягає сумніву, що міста Галичини, а також Південної Слов’янщини, завдячують Габсбурзькій монархії прекрасною сецесійною архітектурою. З певним злорадством навіть можна наважитись сформулювати твердження, що останні роки панування Габсбурґів створили фундамент для зародження бюрократії Європейського Союзу.
Зміна надходить зі сходу

Наслідком Першої світової війни, поразки центральних держав і розпаду австро-угорської монархії був новий порядок у Східній Європі, який підпорядковував значну її частину свіжо народженому і спраглому експансії комунізмові. Відроджена після Першої світової війни Польща, яка намагалася повернутись до ягеллонських традицій, змогла зупинити в 1920 році у битві під Варшавою наступ радянських військ на захід; імовірно врятувавши таким чином стару Європу від більшовизму. Друга Річ Посполита зберегла частину колишніх земель Першої Речі Посполитої, з Волинню, Галичиною, Гродненщиною і Віленщиною, але не створила державу, яку б національні меншини трактували як свою батьківщину. Користуючись широкою суспільною підтримкою, польські націонал-демократи форсували політику примусової асиміляції меншин. 
Пропагована маршалом Юзефом Пілсудським і прометеїстами федеральна концепція відновлення польсько-литовсько-українського примирення зазнала поразки. На сході визрівав конфлікт між поляками та українцями, який після вибуху ІІ світової війни призвів, не без впливу зовнішніх чинників, до взаємно скерованих збройних акцій та різанини поміж простими мешканцями. По закінченні війни Польщу було відновлено в нових кордонах, вже як моноетнічну державу, значною мірою підпорядковану Радянському Союзу. 
Можна сказати, що тоді почався новий вплив — цього разу зі сходу — проникнення радянсько-російської політичної практики, що являла собою очевидне заперечення вартостей ягеллонських традицій і духу пізнього правління Габсбурґів. Ця сама доля спіткала всі народи країн Центральної Європи, які в різний спосіб, в різних обставинах, але з подібними результатом пробували протистояти чужому їхній традиції ладові.
Росія і комплекс Польщі
Ягеллонська традиція як звичайна політична практика потрапила до національної польської міфології і почала піддаватись різним процесам деформації. З одного боку, вона була ідеалізована і потрактована абсолютно некритично, а з другого, стала об’єктом позбавлених суттєвого змісту нападів ідеологічної природи. Не без впливу комуністичної пропаганди з неї було зроблено інструмент, який мав ефективно служити реалізації польських імперських інтересів, а ідеї прометеїзму проголошено кримінальними діями шпигунської сітки конспіраторів, що прагнуть розвалу комуністичної системи.
Не виключено, що в світлі цієї ситуації знищення Совєтами польських офіцерів в катинському лісі було в якомусь ментальному сенсі реваншем за досягнення ягеллонського проекту, перемогу під Варшавою — спробою остаточного розв’язання важкої для Росії емоційної проблеми, з якою вона не могла собі зарадити. Встановлення в 2005 році нового свята в Росії — Дня Національної Єдності — підтверджувало б тезу про те, що Москва потерпає від своєрідного польського комплексу. Адже це свято нагадує про національне повстання в Росії у листопаді 1612 року, на чолі якого був купець Кузьма Мінін і князь Дмітрій Пожарський. Внаслідок цього повстання польсько-литовська армія під керівництвом коронного гетьмана Станіслава Жулкевського була змушена залишити окупований двома роками раніше Кремль
Послання «Солідарності» до трудового народу Східної Європи

На схилі комунізму в Польщі відлуння ягеллонської традиції ожили у славному Посланні Першого З’їзду Делегатів «Солідарності» до трудового народу Східної Європи, ухваленому 8 вересня 1981 року у Гданську, що закликало громадян країн радянського блоку до спільної боротьби за свої права. Текст послання, підготований народженим у Львові 1944 року та померлим на еміграції у Швеції, діячем опозиції Боґуславом Сливою був лаконічний і написаний простою, пролетарською мовою:
«Делегати, зібрані у Гданську на І З’їзді Делегатів Незалежної Самоурядової Професійної Спілки «Солідарність» надсилають працівникам Албанії, Болгарії, Чехії, Німецької Демократичної Республіки, Румунії, Угорщини і усіх народів Радянського Союзу — вітання і слова підтримки. 
Як перша, незалежна професійна спілка у нашій повоєнній історії, ми глибоко відчуваємо спільність наших доль. Запевняємо, що всупереч брехні, що поширюється у ваших країнах, ми є автентичною, 10-мільйонною організацією працівників, скликаною внаслідок робітничих страйків. Нашою метою є боротьба за покращення життя усіх працівників. Ми підтримуємо тих із вас, які відважилися стати на важкий шлях боротьби за вільний профспілковий рух. Ми віримо, що вже скоро ваші і наші представники зможуть зустрітись з метою обміну досвідом». 
Ця ініціатива розбудила в той час паніку серед інтелектуалів «Солідарності», але з погляду сучасності виявилася доречною і пророчою. Леонід Брежнєв, тодішній генеральний секретар ЦК КПРС, після ознайомлення з текстом послання, нібито сказав: «Небезпечний і провокаційний документ». Газета «Правда» від 11 вересня 1981 року назвала З’їзд «антисоціалістичною і антирадянською оргією». 
Однак цього разу до безпосереднього проникнення на Схід досвіду «Солідарності» не дійшло, оскільки 13 грудня 1981 року комуністична влада запровадила у Польщі військовий стан. 
Європейський Союз дивиться на схід

Утім процес повільного впливу був приведений у дію і врешті спричинив дезінтеграцію комуністичної системи й руйнацію Берлінського муру. На сході Європи повстали нові незалежні держави: Литва, Латвія, Естонія, Україна, Молдова, Білорусь. Ягеллонський проект, що впроваджував зміни, здійснювані зосередженим навколо Єжи Гедройца колом паризької «Культури», знову набув актуальності. Ця еміграційна концепція становила продовження ідей «прометеїзму» та передбачала підтримку устремлінь до незалежності і культурної емансипації народів за східним кордоном, стимулювання демократичних процесів та зв’язок новонароджених держав з міжнародними демократичними організаціями. Передбачала вона і відмову від будь-яких територіальних претензій, пропонуючи партнерство і співпрацю. Польща, як одна з перших держав, одразу визнала незалежність і територіальну цілісність України. 
Вступ вишеградських та балтійських держав до НАТО і Європейського Союзу створив нову реальність і відкрив широкі можливості впливу на ситуацію в країнах Східної Європи. Під час драматичного перелому в Україні, який вже увійшов до історії під назвою «Помаранчевої революції», Варшаві вдалося залучити ЄС до посередництва у розв’язанні конфлікту. Україна вступила тоді на стежку демократичних змін і тіснішої інтеграції з трансатлантичними структурами і ЄС. Європейська «політика сусідства» запропонувала країнам Східної Європи кошти на фінансування проектів, що поглиблювали інтеграцію. Можна було б сказати, що ягеллонська традиція стала складовою частиною Європейського Союзу.
Російська сфера впливів
Успіхи і привабливість європейського проекту викликали неспокій Росії, яка відбудовувала свій імперський потенціал. Атакуючи влітку 2008 року Грузію (цей крок обгрунтовували як відповідь на наступ грузинських військ на південноосетинське місто Цхінвалі), Кремль дав Заходові зрозуміти, що готовий застосувати силу в ситуації, коли його інтереси в регіоні опиняться під загрозою. 
Це особливе послання було уважно проаналізовано і в ЄС, і в США, і країнах регіону. Захід не збирався вступати в конфлікт з Росією. Нова адміністрація Сполучених Штатів прагнула бачити Кремль союзником у розв’язанні проблеми ядерного Ірану й оголосила так зване «перезавантаження» стосунків з Росією, які за президентства Буша не були найкращими. Європейському Союзові залишилась в арсеналі його найефективніша зброя — «м’яка сила», яка до цього часу визначала привабливість проекту об’єднаної Європи — пропозиція фінансово-технічної допомоги, яка в кінцевому підсумку мала б адаптувати функціонування адміністрацій країн-одержувачів до стандартів ЄС. 
В 2009 році, під час чеського президентства в ЄС, було офіційно інавгуроване «Східне партнерство» — проект, який, власне, є сучасною калькою ягеллонської ідеї і створеної на її фундаменті концепції прометейського руху. Після чергових поразок розгорнутих в цьому регіоні проектів з західною генеалогією, таких як ГУАМ, Community of Democratic Choice чи підтримувана Берліном Black Sea Synergy, «Східне партнерство» стало проектом «останнього шансу», який фактично може визначити можливість присутності ЄС у Східній Європі. Тим часом як Росія відверто вважає цей регіон «своєю сферою впливів»… 
Час «Східного партнерства»

Практичний досвід ягеллонського проекту та концепції прометеїзму небагато втратили у своїй актуальності і можуть стати в пригоді при наповненні «Східного партнерства» конкретним змістом. Успішна і солідарна співпраця зацікавлених цим регіоном вишеградських, балтійських, скандинавських і чорноморських держав: Румунії і Болгарії, Молдови, України і Грузії є запорукою майбутнього успіху. Ми переживаємо історичний момент, коли гама доступних для реалізації визначеного завдання засобів створює реальний шанс стратегічного успіху — втягнення Східної Європи в орбіту впливу Заходу. Звичайно, цього не слід чинити у відвертій конфронтації з Росією, але треба ясно, до того ж рішучо підкреслювати, що мета, якої ми хочемо досягнути, не загрожує її інтересам, якраз навпаки — стабільна, передбачувана і демократична Східна Європа може бути бажаним для Кремля партнером, особливо в ситуації, коли головним суперником Росії стають не ЄС чи НАТО, а Китай, потужність якого росте. В сучасній ситуації економічної кризи нео-імперські амбіції кремлівського тандему мали би дещо вщухнути, що суттєво обмежило б російські можливості впливу в регіоні. 
Головою Європейського Парламенту є Єжи Бузек, польський політик і колишній прем’єр, який чудово знається на проблемах Східної Європи. При здійсненні постанов Ліссабонського Трактату ЄС може набути нової динаміки, яка дозволить більш ефективно діяти у сфері закордонної політики. Підтримкою »Східного партнерства», як видається, зацікавлені держави — стратегічні союзники ЄС: Сполучені Штати, Канада, Японія, Норвегія, Швейцарія, може теж Австралія і Нова Зеландія. Ключовим є залучення до реалізації проекту Туреччини, яка є одним з найважливіших гравців в регіоні Чорного моря, а зараз, почуваючи себе знехтуваною ЄС, шукає власних шляхів зміцнення своїх впливів. 

Зрештою, важливим є також те, щоб Брюссель розгледів потребу поважної партнерської участі у реалізації «Східного партнерства» громадянського суспільства як країн, охоплених проектом, так і держав ЄС. Події на зламі століть, що змінили геополітичне обличчя Європи, не мали б місця, якби не визначена позиція конкретних суспільств. Без такого громадянського партнерства шанси на успіх невеликі, а засоби європейської «політики сусідства», скеровані безпосередньо до урядових установ, що розпоряджаються цією допомогою, не завжди використовуються найефективнішим чином. Їх треба також призначати на розвиток демократичної культури і розбудови громадянського суспільства, як уже багато років роблять американці. Це вимагає зміни способу мислення чиновників Європейської Комісії. 
Після двох попередніх хвиль проникнення на Схід знань, що стосуються суспільної і економічної трансформації — спершу за ягеллонських часів, а пізніше, за панування Габсбурґів — настав час третьої спроби у виконанні Європейського Союзу. Якщо проект «Східного партнерства» хоча б частково стане успішним, якщо таким державам, як Україна, Молдова чи Грузія вдасться з нашою допомогою провести необхідні для ефективного функціонування демократичної держави реформи і здобути хоча б віддалену перспективу членства в ЄС, це означає, що інші країни регіону підуть цією дорогою, відкриваючи шлях до змін у самій Росії. Якщо так станеться, можуть, зрештою, здійснитись мрії поколінь про безпечну і нарешті об’єднану Європу.
Обсудить
Добавить комментарий
Комментарии (0)