Телефоны для связи:
(044) 256-56-56
(068) 356-56-56
» » Розпад і об’єднання

Розпад і об’єднання

23 февраль 2019, Суббота
21
0
Розпад і об’єднанняМи продовжуємо публікацію перекладів есеїв до двадцятиріччя падіння комунізму, зібраних польским часописом Nowa Europa Wschodnia 2011. № 1. 

Цього разу про особливості німецького сприйняття тих подій пише аналітик німецької Фундації Бертельсманна Корнеліус Охманн. Ще раз дякуємо нашим партнерам з часопису Nowa Europa Wschodnia за згоду на переклад цього тексту.

Аналізуючи процес розпаду Радянського Союзу, слід узяти до уваги, що, з перспективи німців, він відбувався майже одночасно з процесом об’єднання їхньої країни після падіння Берлінського муру. Мур було повалено 9 листопада 1989 року, Німеччина об’єдналася 3 жовтня 1990 року, а путч у Москві відбувався 18–21 серпня 1991 року. У цей час переговори в справі виведення радянської/російської армії з території об’єднаної Німеччини ще не було завершено: війська остаточно вийшли з території колишньої НДР в липні 1994 року.
Під час переговорів обидві сторони прагнули компромісу, щоб до перших розмов 2 плюс 4 у Бонні в травні 1990 року досягнути порозуміння, яке давало би змогу ослабленому СРСР вивести війська гідно та без інцидентів. Німецький уряд виявив у цьому сенсі повне розуміння соціальних проблем солдатів, яких виводили, та їхніх родин і профінансував будівництво помешкань на території Росії на суму близько 15 мільярдів німецьких марок. Розпад Радянського Союзу в Німеччині дотепер бачать крізь призму об’єднання країни після сорокарічного поділу.

Перший і останній президент Радянського Союзу, Міхаїл Горбачов, до сьогодні є в Німеччині найвідомішим і найшанованішим громадянином СРСР. Основою його популярності є позитивна роль, яку він відіграв під час процесу об’єднання Німеччини. Це було видно під час минулорічних святкувань двадцятої річниці падіння Берлінського муру, зорганізованих Фундацією Конрада Аденауера, на які, крім Гельмута Коля, запросили лишень Джорджа Буша і Горбачова.
Перестройка і гласність — два поняття, які Горбачов увів до міжнародного лексикону — також прийнялись і в німецькій політичній термінології. Проте сам розпад Радянського Союзу для більшості німців дотепер незрозумілий і оповитий таємницею. У період об’єднання Німеччини та пов’язаних з цим процесом проблем ніхто особливо не переймався проблемами народів імперії, що розпадалася. Лишень аспірації прибалтійських держав — Литви, Латвії та Естонії — у Німеччині сприймали з більшим розумінням, до чого спричинялися історичні чинники та добра інформаційна політика цих країн.
Лише путч Янаєва в серпні 1991 року розбурхав Німеччину на кілька днів, але також передовсім тому, що процес об’єднання країни тривав, а совєтська армія стояла на території колишньої НДР. Проте за декілька днів ситуація стабілізувалася. Тож сьогодні мало хто в Німеччині пам’ятає про переговори в Біловезькій Пущі, які 8 грудня 1991 року юридично оформили розпад імперії, а заміна радянського прапора на російський на кремлівських щоглах 25 грудня 1991 року залишається малознаною історичною подією. Для більшості німців СРСР перестав бути загрозою у мить, коли Горбачов виявився союзником об’єднання Німеччини, а довголітні європейські партнери, Франсуа Міттеран і Маргарет Тетчер, прагнули, навпаки, ускладнити та розтягнути в часі цей процес. Саме падіння Радянського Союзу ототожнювали з переданням влади і контролю над атомною зброєю з рук Міхаїла Горбачова Борисові Єльцину. Попри первісні побоювання, німецько-російські стосунки склалися досконало, завдяки особистим контактам між канцлером Колем і президентом Єльцином, доказом чого були спільні візити до сауни.

Загалом розпад СРСР у Німеччині не сприймають як падіння імперії, що десятки років контролювала половину Європи. Набагато більше цей процес в очах німців був пов’язаний із непевністю щодо контролю над атомною зброєю, розташованою на території України та Казахстану. У свідомості німців світ після падіння Країни Рад напевно не став безпечнішим. Вистачить згадати вторгнення Іраку до Кувейту та міжнародне втручання влітку 1990 року. Ця війна, що точилась в останні роки існування Радянського Союзу, показала, що регіональні конфлікти не зумовлені самим лише поділом Схід-Захід.
Через двадцять років після падіння СРСР твердження Владіміра Путіна, що це була «найбільша геополітична катастрофа ХХ століття», в Німеччині прийняли з набагато меншим зацікавленням, ніж у Польщі чи в інших країнах Центральної та Східної Європи. Звісно, воно викликало поміж експертів дискусію щодо способу мислення прем’єра та колишнього президента Росії. Утім, варто здати собі справу, що такі відмінності в інтерпретуванні історії Радянського Союзу не зникнуть і в майбутньому.
Обсудить
Добавить комментарий
Комментарии (0)