Телефоны для связи:
(044) 256-56-56
(068) 356-56-56
» » Мозаїка, яка розсипається? Мабуть, уже ні

Мозаїка, яка розсипається? Мабуть, уже ні

23 май 2019, Четверг
539
0
Мозаїка, яка розсипається? Мабуть, уже ніТекст російського політолога, експерта «Горбачов-фонду» Андрєя Рябова продовжує серію перекладів есеїв про розпад комуністичної системи з 20-річної перспективи, які були вперше опубліковані в часописі Nowa Europa Wschodnia 2011, № 1.

Чи Радянський Союз розвалився остаточно? Не так легко дати однозначну відповідь на це питання. Сьогодні на пострадянській території вже не йдеться про поділ колишніх країн блоку, але аналітики вважають, що цей процес ще може мати місце.
Не йдеться лише про Росію, але також про республіки колишнього СРСР, такі, як Україна, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан. На мою думку, для підкріплення тези, що настане подальший розпад пострадянських держав, бракує фактів. Багато залежить від владної еліти та політиків, які найближчим часом обіймуть керівні посади. Причому подальший розпад — якби він і мав коли-небудь настати — може мати різні приводи. 
У Центральній Азії збудником може стати сходження з політичної арени покоління сучасних лідерів (в усіх країнах регіону панують політичні режими, за яких політичні інституції слабкі, політики не вміють мислити державними категоріями, а етнічна ситуація зберігає чималий заряд напруженості).

Для України таким приводом може стати дисонанс між геополітичними орієнтаційними пунктами — Росією та Заходом.
У Росії ми можемо зіткнутися з сепаратизмом територій Сибіру та Далекого Сходу, якщо федеральна влада увесь час трактуватиме їх винятково як джерело природних багатств і військового форпосту до Азії та Тихого океану. Що стосується Північного Кавказу, то громадська думка поділяє переконання про загалом нормальний розвиток країни цього регіону. Водночас чимала частина російського суспіьства запитує себе: чи  насправді нам настільки потрібний регіон, що висмоктує так багато грошей з державного бюджету. А що дає взамін? Лише небезпеку: тероризм і злочинність. Хоч деякі аналітики вважають, що федеральна влада може виправити свою політику в цьому аспекті. 
Чи пострадянська територія і досі є мозаїкою, що розсипається? Мабуть, уже ні. Радянський Союз взагалі-то не мав розпастися саме 1991 року. Радник президента Михайла Горбачова Георгій Шахназаров у своїй останній книзі «З вождями і без них» написав, що якби було ухвалено п’ять чи шість інакших рішень, СРСР можна було б зберегти. Але, напевно, це не тривало б довше ніж п’ятнадцять-двадцять років. На цю державу чекав неминучий занепад, оскільки умови ринкової економіки змусили б еліту республік до створення незалежних держав. Однак підкреслимо: у 1991 році ніхто (окрім балтійських республік) не виявляв бажання залишити СРСР, навіть такі націоналісти, як президент Грузії Звіад Ґамсахурдія. Тому коли 1991 року в Москві відбувся путч, усі (за винятком керівництва балтійських республік) так чи інакше визнали владу путчистів. Після поразки путчистів і після того, як російське керівництво прийняло від центру велику частину повноважень, центр було паралізовано. Політична еліта республік зрозуміла, що не має іншого виходу, окрім оголошення незалежності. Громадяни «країн союзу» опинились перед досить простим вибором: чи кращою є союзна влада, якої фактично немає, чи місцева влада, звісно, недосконала, проте яка так чи інакше щось робить. Нагадаю, що 1 грудня 1991 року в Україні на референдумі про незалежність більшість тамтешніх етнічних росіян підтримала цю ідею. Президент Леонід Кравчук видався їм кращим рішенням, ніж відсутність влади у Москві.

Нинішні росіяни, з одного боку, відрізняються від радянських людей, а, з другого, схожі на них. Найуспішніша частина російського суспільства (не лише підприємці, але й науковці, митці, кваліфіковані фахівці у різних галузях) функціонує вже не тільки в європейському, але й у світовому просторі. Ці люди є громадянами світу, навіть якщо не формально, то духовно. Однак таких небагато, щонайбільше 25 відсотків. В решті суспільства дрімають патерналістські настрої, мрії про те, що Росія ще стане світовим можновладцем. З цієї точки зору вони нагадують радянських людей. Ця група росіян, на відміну від щасливих громадян світу, досі відчуває втому від дев’яностих років і не має бажання цікавитись політикою. Патріотичні почуття вони висловлюють на футбольних матчах або на фестивалі Євробачення. 
Сьогодні серйозною проблемою російського суспільства є втрата віри у справедливість. Звідси нестача моральності і переконання, що гроші та кулаки вирішують все. Тому сучасні росіяни не звертають увагу на постійне порушення закону і  насильство, що панує в країні.
Переклала з польської Марина Юревич
Обсудить
Добавить комментарий
Комментарии (0)