Табличка, що довела до скандалу

Текст вперше був опублікований на російському сайті «Грані.Ру». Публікується з люб’язного дозволу Автора та Редакції.
 
Річниця трагедії під Смоленськом, де 10 квітня минулого року загинули в авіакатастрофі 96 членів польської делегації на чолі з президентом Лехом Качинським, могла б сприяти подальшому російсько-польському зближенню, що почалося буквально в перші дні після катастрофи на ґрунті щирого співчуття польському горю, проявленого і нашим народом, і представниками влади. Але ні. Не встигли ще початися жалобні заходи, як вибухнув скандал. Він був пов’язаний із заміною меморіальної таблички на пам’ятному камені, встановленому родинами загиблих на місці катастрофи під Смоленськом. Тепер на ній вже не написано, що польська делегація летіла вшанувати пам’ять загиблих в Катині. 
 
Радник польського президента Томаш Наленч висловив думку, що табличку на камені замінили без вказівки Кремля. Звичайно, польській стороні дуже хотілося б так думати, щоб не піднімати скандал на більш високий рівень. Однак, знаючи справжній рівень самостійності російських губернаторів, особливо тоді, коли справа стосується проблем, пов’язаних із зовнішньою політикою, в самодіяльність смоленського губернатора, який спробував перекласти відповідальність на міську владу, важко повірити. Особливо, враховуючи те, що табличку міняли спішно, в ніч на 9 квітня, напередодні приїзду першої польської делегації на чолі з дружиною президента Ганною Коморовською, щоб польська сторона не встигла заявити протест. Очевидно, президентові Мєдведєву дуже не хотілося покладати вінок до каменя, напис на якому нагадувала про радянський злочин у Катині. 
 
Немає жодного сумніву, що інцидент з меморіальною дошкою під Смоленськом додає пунктів польській опозиції напередодні парламентських виборів, дозволяючи їй ще раз покритикувати нинішню владу за зайву поступливість Москві. Тим більше, що, згідно з останніми опитуваннями, сьогодні 70% поляків разом з опозицією вважають, що обставини катастрофи під Смоленськом ніколи не будуть з’ясовані остаточно (рік тому таких скептиків було лише 50%). У Кремлі ж зовсім не хочуть, щоб до влади у Варшаві прийшла партія «Право і справедливість», що відрізняється набагато більш різким тоном щодо Росії. 
 
Але, здається, російська еліта не здатна перебороти в собі комплекс старшого брата відносно Польщі. Полякам, мовляв, треба вказати їх місце. Щоб не сміли самовільно всілякі таблички з крамольними написами про «геноцид» вішати. Мабуть, хтось із кремлівських політтехнологів подав ідею із заміною таблички для того, щоб у дні річниці польська преса зосередилася на питанні про заміну меморіального напису, а не на розбіжностях з приводу розслідування катастрофи під Смоленськом. 
 
Однак, навіть якщо подібний план і існував, вийшло так, що епізод з табличкою на пам’ятному камені став вагомим доважком до звинувачень Росії в замовчуванні обставин трагедії, а зовсім не витіснив ці звинувачення зі сторінок газет. Польський прем’єр Дональд Туск в інтерв’ю BBC заявив, що росіяни приховують деталі смоленської катастрофи «не тому, що там є якісь страшенні таємниці, а тому, що, як правило, вони не люблять визнавати своїх помилкок і слабкості». Так, це дійсно наша національна риса. Але я думаю, що, крім небажання визнавати помилки і відповідальність за геноцид у Катині, у випадку з меморіальної табличкою проявилося також імперське бажання поставити колишніх російських підданих на місце, щоб не сміли без дозволу свої пам’ятники споруджувати і публічно критикувати старшого брата. 
 
Але ж, при бажанні, питання з табличкою можна було вирішити тихо, без скандалу та із загальним задоволенням. Можна було, наприклад, домовитися, що на табличці слово «геноцид» буде замінено на слово «розстріл», коли вже російська сторона так болісно реагує на геноцид, здійснений в часи Сталіна. І вже, звичайно, не треба було перетворювати заміну таблички в провокацію, здійснивши це напередодні жалобних заходів. А заяви смоленського губернатора щодо того, що «трагедія з літаком — це одна історія, а трагедія в Катинському лісі — зовсім інша», і пропозиція смоленської адміністрації подарувати полякам їх же меморіальну табличку зі словами про геноцид чи направити її до Катинського меморіалу під Смоленськом інакше, як знущанням над пам’яттю і катинських, і смоленських жертв, не назвати. Адже добре відомо, що польський президент і люди, що його супроводжували, їхали на жалобну церемонію в Катинь. Але, схоже на те, що сильнішим за всі доводи розуму виявилося імперське бажання в черговий раз принизити поляків (першим таким приниженням після смоленської катастрофи стала публікація тенденційного звіту МАК). 
 
І ще один епізод, що вкладається в той самий імперський комплекс. Нещодавно російською і польською мовами вийшла збірка статей Російсько-польської групи зі складних питань «Білі плями. Чорні плями» (М.: Аспект-пресс, 2010). Там надрукована стаття «Катинський злочин» Анджея Пшевозніка, секретаря Ради з охорони пам’яті боротьби і мучеництва, який в числі 96 пасажирів президентського літака загинув у катастрофі під Смоленськом (його ім’я на титулі книги в жалобній рамці). І от на 335-й сторінці в тексті його статті я прочитав фразу, яка мене здивувала, там вказується на «дії, що робляться після 1990 р. істориками та публіцистами, пов’язаними з урядовими колами Польської Республіки, які спрямовані на приховування та фальсифікацію правди про катинський злочин, що є приводом для досади і роздратування поляків». Я дуже добре знаю, що в Польщі просто немає істориків і публіцистів, тим більше пов’язаних «з урядовими колами Польської Республіки», які б намагалися відродити стару радянську версію, ніби розстріл у Катині зробили німці. Мої польські друзі люб’язно надали мені польське видання цієї книжки (Białe plamy — czarne plamy. Sprawy trudne w polsko-rosyjskich stosunkach 1918–2008. Warszawa, 2010). Там у тексті Пшевозніка на 332-й сторінці замість «з урядовими колами Польської Республіки» написано дослівно: «з урядовими колами Російської Федерації» (z kręgami rządowymi Federacji Rosyjskiej). Тоді все стає на своє місця. 
 
В Росії чимало не тільки публіцистів, але і досить відомих політиків, наприклад, недавно померлий Віктор Ілюхін, які до цих пір, всупереч твердо встановленим фактам, стверджують, ніби Сталін не винний у розстрілі поляків у Катині, оскільки їх, нібито, розстріляли німці в 41-му. І не було помилкою сказати, що ці публіцисти пов’язані з російськими владними колами, оскільки фільми, де вони викладали свою версію, до недавнього часу демонструвалися на федеральних телеканалах, фактично підконтрольних російському уряду. Навряд чи мова йде про помилку. Важко повірити, що хтось міг замість «Російської Федерації» написати «Польської Республіки». Скоріше, слід припустити, що співголова Групи зі спірних питань з російської сторони і (або) редактори російського видання злякалися, що у тексті Пшевозніка критикується уряд Росії, і вважали за краще перекласти провину з хворої голови на здорову, приписавши польському історику слова, які він не міг сказати навіть в кошмарному сні. Адже все одно знали, що верстку російського перекладу Пшевознік вже не прочитає. 
 
Думаю, тут, крім страху перед начальством, зіграло роль все те ж зневажливе ставлення. З поляками, мовляв, можна робити те, що ніколи не ризикнули б вчинити з американцями. Думаю, що керівникам Групи зі спірних питань з російської сторони треба хоча би публічно вибачитися перед родиною Пшевозніка, а також розіслати листа з зазначенням помилки в його статті всім адресатам розсилки тому «Білі плями. Чорні плями». 
 
Вже в травні Групу зі спірних питань мають перетворити на Центр діалогу й згоди Польщі та Росії, який буде виконувати ширші функції, зокрема, об’єднувати зусилля не лише істориків, а й журналістів двох країн у висвітленні проблем історії та поточних подій в російсько-польських відносинах. Якщо російська сторона буде і далі таким чином шахраювати в питаннях історії і сучасності, навряд чи робота Центру діалогу й згоди проходитиме в безконфліктній атмосфері.