Свята життя

Ми публікуємо фрагмент з книжки Дмитра Малакова "У Києві 50-х", видавництво ВАРТО.

Книга Дмитра Малакова "У Києві 50-х", присвячена міському життю Києва 50-х років минулого століття. Добірка ілюстрацій та коментарі подають той час на звичайному побутовому рівні, без пафосу й офіціозу. Тож Київ постає дещо з відстані, на основі фотоматеріалів з архівів, родинних альбомів, приватних збірок і малюнків старшого брата автора — відомого українського художника Георгія Малакова.
Збігають роки, століття, змінюються покоління і кожне з них щемливо береже пам'ять про "свій" час, про найяскравіші враження. Згадуються події особистого життя, інколи — у поєднанні з подіями загальнодержавними, точно датованими. За радянської доби життя було надто заполітизованим, ідеологізовано категоричним, нав'язливо однозначним. А люди жили в паралельному особистому світі — кохали, одружувалися, народжували дітей, працювали, пристосовуючись до умов і реалій буття, надаваних владою.
Нагадуємо, що 5 грудня о 19-00 відбудеться публічна лекція Дмитра Малакова в Києвському будинку вчених.
 
Святами життя — маленькими людськими радощами, на відміну від державних офіційних свят, були одруження і народження дітей, “ранки” у дитячих садках та “перший дзвоник” у школі, випускний бал та день народження, а ще — Новий рік з ялинкою.

Для реєстрації шлюбу належало подати заяву за місяць, щоб був час на обдумування. Виняток робили для військовослужбовців (день у день).
Фата вважалась “пережитком минулого”, і в ЗАГС у фаті не йшли, вдягали потім. Так само й обручки. Єдина прикраса нареченої — букет квітів.
 
Але реєстраторка ЗАГСу щиро вітає молодят. Марш Мендельсона тодішня молодь чула тільки в художньому кінофільмі “Падіння Берлина”, де ця урочиста мелодія супроводжує сцену шлюбу Гітлера і Єви Браун на тлі палаючого під радянськими бомбами Берліну.
 
Народився ще один киянин. Мати — з дитиною, батько— з квітами... В добрий час!
 
Три покоління киянок: бабуся, мама й донечка у колисці. Колиска — за тодішньою модою, німецької фірми Zekiwa. Праворуч — чоловік у популярному білому парусиновому костюмі.
 
Діти в однаковому садковому вбранні із святковими бантами слухають розповідь ветерана праці.
 
Іменинний торт — усій групі, іменинниці — кремова троянда. Поняття “іменини” залишилося в ужитку старшого покоління, представники якого у дитинстві відзначали день янгола. У радянські часи це теж вважалося “пережитком минулого”.
 
Першокласникам по сім років. Дівчатка у новій формі: платтячко брунатного кольору, білий святковий фартушок, у косах — білі стрічки. Хлопчики — без форми. Парти у класі — дерев’яні з відкидними кришками, верх парти — чорного кольору.
 
Улюбленим святом малечі був, як і зараз, Новий рік. До нього готувалися заздалегідь, купували ялинки на спеціально облаштованих “ялинкових базарах”, що у центрі міста розміщувалися на площі Богдана Хмельницького”(Софійській), на Хрещатику біля консерваторії та ЦУМу. Базари обносили зеленим парканом, на якому малювали Діда Мороза, Снігуроньку, казкових тваринок; верх паркану прикрашали гірляндою з кольорових лампочок, яку було видно здалеку. 31 грудня було коротким робочим днем, дорослі звільнялися десь о третій годині, готували новорічний стіл, вночі святкували і 1 січня відпочивали. На цьому для них свята закінчувалися, 2 січня країна працювала у звичайному режимі.
 
Для дітей, які два тижні перебували на канікулах, у Жовтневому палаці (нині Міжнародний центр культури та мистецтв на Інститутській, 5) влаштовували “головну” міську ялинку. Святкові вистави та “ранки” для дітей проходили у Будинку офіцерів, відомчих будинках культури та клубах — “Харчовик” на Подолі, “Арсенал” на Московській вулиці, “Більшовик” на Брест-Литовському шосе. Квитки туди заздалегідь розповсюджували через профспілкові комітети на підприємствах. По закінченні вистави за цим квитком можна було отримати подарунок — кольоровий пакуночок, який містив цукерки, печиво, вафлі, “морські камінці” і мандарин. Останній продукт був тоді “у дефіциті”, тому дітьми сприймався як делікатес — їли його не відразу, а декілька днів зберігали, щоб розтягти святкове задоволення.
 
Прикрашені живі ялинки встановлювали на всіх головних вулицях та площах міста — кілька вздовж Хрещатика, на площах Богдана Хмельницького, Контрактовій, Бессарабській, Толстого, біля цирку, що тоді знаходився на розі вулиць Саксаганського та Червоноармійської.
 
Цю ялинку встановлено на Хрещатику, 23. Треба сказати, що Дід Мороз — трохи моторошний, а ось іграшки під ялинкою — з веселими та доброзичливими обличчями.