Телефоны для связи:
(044) 256-56-56
(068) 356-56-56
» » Як виграти нову холодну війну

Як виграти нову холодну війну

21 январь 2019, Понедельник
625
0
Як виграти нову холодну війнуМи републікуємо статтю Владислава Іноземцева – економіста і політолога, професора Московського університету і директора Центру досліджень постіндустріального суспільства у Москві. Стаття була розміщена на сайті historians.in.ua.
 
Кілька днів тому один з найкращих американських експертів з Росії, колишній посол США в Росії Майкл Макфол у своєму пості в Facebook визнав очевидне: «Трагічно, але ми входимо в період з деякими важливими відмінностями, але й багатьма подібностями до Холодної війни». Він висловив надію, що «цей темний період не буде тривати так довго, як Холодна війна». Це важливий крок для розуміння реальної ситуації, крок, що його весь західний світ дуже не хоче зробити. Можна тільки сподіватись, що США і Європа візьмуть за приклад досвідченого експерта і перестануть сприймати Путіна як порядну людину, яку вони завдяки власному невігластву не змогли зрозуміти.
 
Усе повертається на свої місця. Російська посткомуністична реваншистська еліта після привласнення національного багатства відчуває себе готовою відновити своє традиційне середовище: авторитарне суспільство, імперську ідеологію та управління, опору на силу та «командну» економіку. Протягом останніх кількох років Захід робив усе можливе, щоб це відбулось. Російська участь у G8, прославляння російських успіхів, обличчя Путіна на обкладинках усіх поважних часописів, а також його прізвище на вершині усіх рейтингів впливових людей. Усе це змусило російського монарха повірити у власну всемогутність. Тепер треба пожинати плоди.
 
Втім, остання річ, якою зараз треба займатися – це пошук винних. Що дійсно потрібно – це ретельний аналіз та нова стратегія. Росія не була умиротворена. Країна, керована офіцером КДБ, не могла бути інтегрована у західний світ. Нова Холодна війна почалась, і наше завдання виграти її швидко і з мінімально можливими втратами, не відкидаючи при цьому російський народ і не перетворюючи його на запеклого ворога західного світу.
 
Захопивши Крим (і, я вважаю, Путін приготував для нас й інші сюрпризи), Москва відверто порушила норми міжнародного права. Ця ситуація настільки кричуща, що світ може відвернутися від Росії. Не карати, але ігнорувати її. Протилежністю кохання є не ненависть, а байдужість. Це має бути основою західного підходу до Росії.
 
Росія критично залежить від зовнішнього світу. Тут практично немає високих технологій, Росія в основному імпортує ліки, продукти і споживчі товари. Вона купує все закордоном, і платить за це з прибутку від продажу газу, нафти та іншої сировини, що становить 77% російського експорту. Більше половини національного бюджету формується за рахунок мит, а не податків. Ось чому головним знаряддям тиску на Росію має стати поступове обмеження імпорту її товарів. У цьому випадку російська еліта обмежить доступ своїх громадян до західних товарів більш ефективно, ніж будь-які західні економічні санкції.
 
США і Європа не повинні накладати санкції на Росію. Вони мають просто переглянути пріоритети свого енергетичного імпорту. Протягом 2-3-х років ЄС здатний скоротити закупівлю нафти і газу з Росії, а середньоазійські  постачальники будуть щасливі запропонувати свої послуги натомість. Протягом останніх років Путін збудував західноорієнтований експорт російських енергоносіїв, тому тепер буде важко зробити поворот на 180 градусів і продавати західносибірські газ та нафту до Китаю. Зараз лише менше 17% російського експорту газу та нафти іде на Схід. У сучасному корумпованому середовищі просто немає грошей, щоб побудувати нові газопроводи у східному напрямку. Скорочення російських поставок енергоносіїв до Європи наполовину буде означати скорочення російських доходів від експорту на третину: на 150 млрд. доларів щорічно.
 
США та ЄС також не мають необхідності накладати на Росію фінансові санкції: вистачить «порадити» кредитним агенціям знизити російський кредитний бал. Усупереч поширеному переконанню, що Росія практично не має зовнішнього боргу, на 1 січня 2014 року російський уряд та корпорації винні закордонним кредиторам 732 млрд. доларів, що на 44% більше, ніж валютні резерви «Сбербанку» (510 млрд. на цю ж дату). Будь-яка конфронтація з Заходом може спровокувати відтік капіталу, що у 2014 році (ще без санкцій) може становити 150-200 млрд. доларів. Якщо додати до цього зниження кредитного балу та вимогу дострокової виплати боргу у зв’язку з порушенням угоди, західні банки та компанії повністю зруйнують російські інвестиційні ресурси менше ніж за рік.
 
CША та ЄС також не мають обмежувати експорт високих технологій і стратегічного обладнання, оскільки російські компанії будуть нездатні купувати їх з власних причин. У січні інвестиції впали на 7%, а наприкінці року цей показник буде становити принаймні 20%. У кліматі автаркії та ізоляціонізму технологія для модернізації не буде потрібна. Радники Путіна стверджують, що Росія виграє від ізоляції від Заходу: усе, що треба – це відступити і дати їм самим довести, що вони помиляються. Росія не має більшого ворога, ніж її некомпетентна і корумпована бюрократія: треба лише дозволити їй діяти, і вона сама себе зруйнує.
 
Головний напрямок підходу Заходу сьогодні має бути інакшим. СРСР розпався не тоді, коли загроза його існуванню досягла піку, але тоді, коли привабливість західного світу (на противагу до вбогого радянського життя) стала нездоланною. Усе, що треба зробити зараз – це повторити це саме, але на іншому «полі».
 
Йдеться про Україну, яка є полем битви нового «холодного миру». З етнічними росіянами, що складають п’яту частину її населення, вона сприймається мешканцями Росії як невід’ємна частина Росії. Якщо Україна стане нормальною європейською нацією, це нанесе смертельний удар по міфу «російської винятковості», що є основою пострадянського реваншизму. Все, що треба зробити Заходу, – це допомогти Україні стати успішнішою за Росію протягом наступних 10-15 років.
 
Я не думаю, що це є чимось неможливим. Також це може і не надто дорого коштувати. Перш за все, слід провести демаркаційну лінію. Крим втрачений для України, і немає сенсу воювати за нього далі. Імовірно, Путін також спробує анексувати Донецьку та Луганську області. Москва вірить, що вона може торгуватися з Заходом за ці території. Не слід цього робити. Нехай Путін забере ці криміналізовані території з їхніми застарілими промисловими монстрами. Це буде додатковий камінь на шиї Росії. Водночас, США та Європа мають запропонувати решті України справжній «план Маршалла» на принаймні 100 млрд. доларів. Це буде менше ніж 3% витрат федерального бюджету США і менше ніж 0.5% ВВП ЄС. Але ці гроші допоможуть Заходу досягти більше, ніж будь-які воєнні витрати. У сучасній ситуації, не можна дозволити різкого зниження стандартів життя в Україні (що призведе до зростання екстремізму), а також примітивізації економіки (що спровокує відтік економічно активних та освічених людей). Тому основна увага має бути зосереджена на потужній економічній допомозі.
 
Варто інтегрувати Україну до ЄС. Це принесе значно більшу користь, ніж будь-які гроші. Якщо цього року ЄС не тільки підпише Угоду про асоціацію з Україною, але і запропонує їй перспективу членства з чіткою датою вступу (скажімо, 1 січня 2020 року), ці кроки потягнуть за собою низку важливих наслідків. По-перше, це дасть чіткий сигнал, що Україна є безпечним місцем для інвестицій. Протягом семи років: від початку перемовин про членство до набуття статусу країни-члена, Польща отримала принаймні 60 млрд. доларів прямих іноземних інвестицій. Україна, з її дешевою робочою силою і великим ринком, залучить значно більше. Вона може стати чимось на кшталт південно-східної Азії для ЄС, новою промисловою потугою, і це може суттєво вплинути на Росію. Замість довгих черг за російськими паспортами у Криму, ми отримаємо за 10 років довгі черги у Бєлгороді та Ростові, де люди усіма правдами і неправдами будуть старатися дістати український паспорт.
 
Захід має перетворити Україну на успішну європейську націю, з населенням, тісно пов’язаним з росіянами етнічно і культурно. Це має спрацювати, особливо на фоні зубожілої, ізольованої Росії, зануреної в авторитарне болото путінського правління. Нова Холодна війна буде виграна. На відміну від попередньої, ця буде виграна цілеспрямовано й ефективно, без надмірних витрат і реальної загрози військової конфронтації.
 
Щоб досягти перемоги, Захід має не піддаватися на путінську пропаганду. Щоб не говорили експерти сьогодні, комуністична ідеологія відігравала ключову роль у радянському суспільстві. Радянські люди вірили їй, вона була закріплена у героїчному минулому, вони відчували могутність радянської влади. Сучасна Росія – це порожня шкарлупа, нація без продуктивної економіки, без спільної універсальної ідеології, з корумпованими елітами, відірваними від власного суспільства, та з населенням, зануреним у цінності споживацького суспільства. Це цілковито індивідуалістське західне суспільство, яке не готове прийняти путінську демагогію. Можна організувати реваншистські націоналістичні мітинги у Москві, але неможливо заступити пропагандою добробут, який випаровується. Неможливо буде встояти перед спокусою успіху, якщо його досягнув ваш сусід по поверху. Захід має усвідомити, що Росія не стане великою потугою знову тільки тому, що вона уявила, що може нею стати.
 
Для перемоги у новій Холодній війні не треба буде докласти надто багато зусиль. Потрібно лише зосередитися на трьох факторах:
 
- треба спробувати не ізольовувати Росію, а навчитись жити без неї. Я впевнений, що це буде значно легше, ніж багато хто думає;
 
- треба робити все можливе, щоб допомогти Східній Європі стати більш успішною економічно, вільнішою політично і толерантнішою соціально, ніж Росія;
 
- розбудовуючи відносини з Росією, треба брати до уваги не тільки інтереси її еліти, але і настрої її населення, які будуть змінюватися швидко.
 
І останнє: треба думати про довгострокові інтереси Заходу і ставити їх вище за поточні насолоди лондонських банкірів, німецьких газотрейдерів та європейських агентів нерухомості, які жадібно шукають російських грошей. Якщо поєднати усі ці чинники разом, нову Холодна війна буде виграна значно швидше, ніж це може видаватися зараз.
 
 
Підготовка та переклад за сприяння  Інституту наук про людину у Відні.
 
Обсудить
Добавить комментарий
Комментарии (0)