Україна і криза "русистики": включене спостереження за історичним процесом

Ми пропонуємо до вашої уваги дуже важливий, на наш погляд, спільний проект Historians.in.ua та Ab imperio.
 
Окрім колосальних політичних та економічних наслідків, події останнього року в Україні мають величезне значення для істориків та суспільствознавців – фахівців з проблематики регіону колишнього СРСР та учасників розмаїтих національних відгалужень колишньої русистики.

Це міждисциплінарне середовище, розділене на самоізольовані національні кластери, за незначними винятками засвідчило свою професійну неготовність передбачити та пояснити те, що відбувається. І Майдан, і добре підготована агресія Росії в Криму й на сході України виявилися повною несподіванкою для політологів – для яких «аналіз тенденцій» та «практичні рекомендації» є головним змістом (і виправданням) наукової діяльності. Але ще гірше проявили себе історики, що дозволили собі вступити у суперечки про те, кому «має належати» Крим чи Донбас «за історичною справедливістю». Разом із етнографами й антропологами, упродовж ось уже майже чверті століття історики регіону підтримують й просувають у суспільстві винятково націєцентричне (в істоті своїй етноцентричне а, як показали останні події, де-факто расистське) розуміння природи груповості.
Суспільствознавці точно знають, що значить бути «росіянином», «українцем» («євреєм», «узбеком», «грузином») не лише сьогодні, а й у XIX чи XVII століттях. Де проходить межа «національної території», що є «традиційною релігією», яка мова є «національною» та яким має бути її юридичний статус у полікультурному суспільстві. Усіма своїми дисциплінарними й національними відгалуженнями колишня «русистика» зробила внесок у підготовку суспільної думки та прийняття політичних рішень, що уможливили трагічні події в Україні і Росії. У найрізноманітніших країнах світу дослідники регіону – історики, політологи, антропологи – займалися приблизно тим самим, із спільних методологічних позицій, й особисті політичні «українофільські» чи «проросійські» симпатії не змінювали результату.
Усупереч поширеному штампу, тепер історія дає нам другу нагоду: звісно, минулого вже не змінити, але ми всі стали учасниками грандіозного «майстер-класу», діставши змогу на власні очі побачити те, що раніше вивчали лише за архівними документами або в цілком інших країнах і культурах. Колапс держави і революція, постання фашистського суспільства й розв’язання  загарбницької війни, самоорганізація населення у громадян та подолання внутрішніх обмежень на насильство – це лишень частина тем цього «відкритого уроку історії”, в якому багатьом колегам довелося взяти найактивнішу участь. Багатопланова трагедія, що розгортається, являє собою для суспільствознавця ще й надважливий експеримент, слід тільки грамотно сформулювати вихідну гіпотезу та критерії аналізу результатів.
На жаль, як на кожному «уроці» (й із будь-яким експериментом), далеко не всі учасники й свідки розуміють, чого саме вони можуть навчитися. Деякі спільноти істориків цензурують спроби обговорення поточних подій у дискусійній онлайн-групі як «непрофільні»: мовляв, історики мають дискутувати про революційний пролетаріат 1905 року та станову структуру XVII століття, але не про народження нового розуміння громадянства та нових соціальних структур в Україні. Нині багато хто з антропологів воліє вивчати тексти, а не практики, й через це не бачить різниці в гаслі «Героям слава!» на Майдані 2014 року та на Волині року 1943 й не намагається побачити за старими словами нові смисли. Чимало українських і ще більше російських суспільствознавців підпали принаді простих ідеологічних схем, самоотожнюючися із УПА чи НКВД. Європейським лівим інтелектуалам видається, що вони поборюють фашизм, підтримуючи імперіалістичну зовнішню політику, олігархічні режими та контрреволюцію. Ідеться саме про сліпоту щодо «уроку історії», а не про особисті ідеологічні й політичні уподобання.
Редактори Ab Imperio та Historians.in.ua звертаються до тих, хто став свідком та учасником  «відкритого уроку» історії, в кого ця  історія творилася на очах, які самі брали участь в створенні «первісних джерел» самим фактом фіксування подій та їх осмислення за правилами своєї дисципліни. Ми запрошуємо Вас взяти участь у форумі Україна та криза «русистики»: включене спостереження за історичним процесом, у найрозмаїтішому  форматі. Нас цікавлять есеї, статті, замітки, в яких особистий досвід та спостереження осмислюються у контексті авторської професійної експертизи (в області історії та мовознавства, етнографії та антропології, соціології та політології). Ми готові також опублікувати відкоментовані джерела (включно з фотографіями). Нарешті, ми запрошуємо до участі у заочному круглому столі, надсилаючи розгорнуті відповіді на наведені нижче запитання (на ті з них, що видаються Вам вагомими й коректними).
Ab Imperio опублікує тексти англійською та російською мовами, Historians.in.ua – українською мовою.

Ми приймаємо матеріали до 1 жовтня 2014 року й плануємо опублікувати форум у числі АІ 3/2014 (йде до друку наприкінці листопада).
Ми пропонуємо для обговорення шість тем із кластерами підпитань:
I.Кінець «лихоліття» (2013)
Як добігає кінця політична демобілізація? Чи щось провіщало новий Майдан? Які політичні прогнози на майбутнє робили експерти та лідери опозиції? Як люди уявляли собі перспективи режиму Януковича? Як виглядала «карта» суспільства: основні соціальні прошарки, групи інтересів, культурні й політичні ідентичності?
II.Майдан (зима 2013-14)
Як зсередини українського суспільства виглядає історична генеалогія «Майдану» як політичного феномена? Чим пояснити  самоорганізацію на Майдані? Чи є паралелі й прецеденти у «повсякденних» (побутових, виробничих, культурних тощо) реаліях України? Якими були механізми стихійного політичного процесу на Майдані (висування лідерів, критерії легітимності, моральна економіка «громадянськості»)? Економіка Майдану: скільки коштує громадянський протест і як можливе життя без зарплати?
III. Перезавантаження держави (весна 2014)
Чи можливе існування сучасного суспільства в ситуації колапсу державності? Хто і чому заповнює вакуум державної влади? Анатомія та еволюція революційної влади. Як вирішувалась у різних регіонах України проблема легітимності влади? Проблема зіткнення кристалізації неформальних владних структур «знизу» та побудови держави «згори».
IV. Революційна війна (весна-літо 2014)
Динаміка подолання табу на смертельне насильство в українському суспільстві. Мотивація учасників добровольчих батальйонів. Просопографія «польових командирів». Волонтерський рух щодо постачання армії. Ідеологія, риторика та історичні алюзії війни 2014 року в Україні. Наскільки засадниче значення соцмереж для кристалізації та розвитку української революції? Чи є користь від «диванної армії»? Перша війна крізь призму Фейсбука: зтирання межі між фронтом і тилом? Як медіавійна змінює позицію експерта? Еволюція ставлення до Росії та росіян. Формування і динаміка образу ворога/ ворогів.

V. Формування нової нації
Навіщо бути разом різним культурам і регіонам? Феномен російських українських патріотів і націоналістів. Еволюція сприйняття ролі російської та української мов в Україні. Проблема подолання «розколу регіонів» та кристалізації нової ментальної географії України. Осмислення анексії Криму та її вплив на процеси  у решті регіонів України. Як змінювався образ Донбасу та топос «Східної України» від перших «референдумів» до початку війни та розгортання її масштабів? Риторика «соборності» vs. ідея відмови від «баласту» (Криму й Донбасу) за півроку, від березня до серпня. Пошук федеративної моделі поза формальною федералізацією. Сценарії нової України та українців. Чи існує зв’язок певного бачення українськості із тими або іншими соціальними, освітніми, демографічними показниками? Як українцям (не)вдається домовлятися?

VI. Значення українських подій для соціальних наук
Яке значення минулого в українському суспільстві й яку роль грає історична пам’ять та професійна історіографія у формуванні уявлень про минуле? Чи змушують сучасні події по-новому подивитися на основні канони історичного наративу в Україні й загальноприйняту модель національної історії? Якою має бути нова історія в нової України? Як можна використати український досвід у сучасних дискусіях про постколоніалізм, імперський поворот, історію насильства? Хто винен у тому, что всі етапи української драми виявилися повною несподіванкою для мейнстриму міжнародної україністики та русистики? Чого нова україністика може навчити міжнародну славістику?