Д. Табачник на службі
Ще ні один Табачник в історії не привернув до себе стільки уваги, як Дмитро Табачник. Наш «сучасник» в чомусь істотному...
А чому? Бо звичайні Табачники торгували махоркою або були звичайними ремісниками і робили своє діло, як усі.
Навіть найдурнішому з них не спало б на думку пороти костюм замість шити або шкодити панові, до якого найнявся на службу.
Уявімо собі, якийсь найамбітніший з роду Табачників відгукнувся на заклик будувати імперію. Пробрався аж до самого імператора і став йому пакостити на сходах… Найліберальніший імператор звелів би усе це вилизати, а суворий прив’язав би до собачої будки і навчив би гавкати: «Більше не буду».
В ІІІ тисячолітті імперії не будуються, та вже й руки не лежать до того діла. Пішли відцентрові процеси, а вони ж спонтанні.
Але що робити, коли у чоловіка державні маштаби? А нічого не робити — є ж напрацювання в мегабайтах!
По-перше, добре влаштуватися і ... починати хоча б із «Записок» Гоголя: «У нас служба благородная, чистая… столы из красного дерева, и все начальники на «вы». Да, признаюсь, если бы не благородство службы, я бы давно оставил департамент».
Далі, вибачаюсь, я перерву високий потік свідомости з відомих «Записок» М. Гоголя. Вік надворі такий, що раз ти вже в департаменті, то треба зметикувати і «корочки» доктора історичних наук і, як мінімум, полковника... Хоча це — нестерпно мало! Бо справді: «Все, что есть лучшего на свете, все достается или камер-юнкерам, или генералам!»
Великому кораблю — велике плавання і розпізнавальні системи, де головне здалеку просвічується: «Это масон, непременно масон, он если даст кому руку, то высовывает только два пальца».
Диплом доктора історичних наук — то ще не все: треба ширяти думкою по світу, по чужих краях, щоб чого не прогавити... І так було й колись:
«Я сегодня все утро читал газеты. Странные дела делаются в Испании. Пишут, что престол упразднен… Государство не может быть без короля. Король есть, да он только где-нибудь находится в неизвестности…
Чтобы донна сделалась королевою? Во-первых, Англия не позволит. Да притом и дела политические всей Европы: австрийский император, наш государь…»
Висока політика і високі помисли завжди приводять до відкриття себе самого.
Саме таке записано в Гоголя:
Год 2000 апреля 43 числа
«Сегодняшний день — есть день величайшего торжества! В Испании есть король. Он отыскался. Этот король я. Именно только сегодня об этом узнал я».
Трансформація особи, коли у ній сидить затиснений геній, відбувається швидше, ніж ми думаємо.
«Я глядел на всю канцелярскую сволочь и думал: «Что, если бы вы знали, кто между вами сидит… Господи боже!»
Як тільки Д. Табачнику — з підсилювальною командою — вдалося просунути на трон маленьку фігуру не просто в дамки — в королі! — він зразу відчув, як вітер історії надимає вітрила гордині його. Саме тоді він і вскочив у полковники, що не могло сподобатись «королеві», залишеному в нижчих чинах.
Став він свої домашні альбоми з сімейними фотографіями та колекціями випускати англійською мовою та запускати їх на міжнародні авіалінії... Треба ж, щоб світ знав про Україну!
Думаєте, англійська королева помітила? Де там...
А чому не помітила?
Бо «современное украинское государство — во многом историческая случайность, рожденная разломом цивилизаций».
Сказати одверто, в голові Д. Табачника шуганула думка, що англійська королева не помітила і «розлому цивілізацій»: вони там на заході мало читають московські газети і не вміють так маштабно мислити, а про крах СССР примітивно судять, що то просто розпався сурогат імперії, яка дивом трималася купи.
Та й нинішній еспанський король недалеко пішов у глобальному мисленні. Якби він мав хист хоча б Філіпа ІІ, то прочитав би, може, «Кур’єр пенсіонера», де Дмитро Табачник, в науку всім королям сучасности, розтлумачив трагедію здобуття незалежности країнами, котрі нині потрапили або хочуть потрапити до Европейського Союзу. А це однаково, що з сяючих вершин скотитися на тирло. Бо «Ми живемо в країні, що в 1991 р. стала незалежною від сибірської нафти і газу, якутських алмазів, від ядерної зброї, від місця постійного члена в Раді Безпеки ООН і ще багато від чого, що в сумі давало статус імперської держави». «Ми живемо в країні, — трагічно повідомляє королям Табачник, — яка не зможе претендувати на імперський статус...»
Ви запитаєте, коли це писав Д. Табачник. На це я вам можу відповісти тими ж гоголівськими «записками»: «День был без числа».
Але що «Кур’єр пенсіонера» надрукував це першого числа Року свині — то достеменно.
Що собі думають з цього приводу европейські королі і королеви, які перестали переживати — horrible dictu — втрату імперського статусу, ми достеменно не знаємо.
Почекаємо, поки віце-прем’єр України видасть свої статті англійською мовою і запустить тираж в міжнародні авіалінії. Хоча ті королі, якщо вірити Гоголю, воліють їздити в каретах.
Але хіба вони зможуть в каретах зрозуміти втрату ядерної зброї? Вони тепер навіть втрату якутських алмазів можуть кривотлумачити, як приватну власність якутів. Нема серед них рівних Дмитру Табачнику в глибині розуміння цінности своїх засобів залякування та чужих багатств — для безплатного ковтання. Нема імператорів!
Здрібнів світ. З’явилося багато народів. Для глобального мислення Д. Табачника — це як пісок в колеса.
Він то знає, що ті колеса повинні крутитися назад. Але більше ніхто того не знає. Крім ще того колеґи в палаті, що догадався: «тот, которого я принял за канцлера, не есть ли сам великий инквизитор...»
Що більша ерудиція, то більше чоловік догадується.
І як йому з таким розумом сидіти в тісному кріслі віце-прем’єра України? З людьми провінційно відсталими, з їх шароварною національною свідомістю і наївною певністю, що в кріслі українського службовця ти повинен служити українській незалежності. Це та ж сама логіка, що на хліб треба заробляти чесно. Саме так думають воли, яким хліба ніхто не дає і не дасть – резонно думає службист імперського лету.
А коли я хочу служити «статусу імперської держави», то хто мені заборонить? А коли я терпіти не можу імені тієї держави і народу, що є «елементом ландшафту»?
Змусити мене терпіти? Де ж ваша демократія?
Тоді я вам от що скажу: «та пішли ви всі разом!» — як каже мій друг Азаров, котрий декому подає два, а кому і три пальці. Та й хто мене помітить, коли я сяду в крісло і буду служити? Хіба помітять кравця, який шиє, писаря, який пише, няньку, яка доглядає?
Помічають, дорогі мої націонал-провінціяли, кравця, який поре королівську мантію, писаря, який закреслює написані укази, і няньку, яка лупцює чужу дітвору. Інакше тобі телеекран не світить.
Отоді і преса на тебе зверне увагу, і ім’я твоє запам’ятають. А головне, знайдеться багато таких, що будуть сперечатися з тобою. Будуть і такі, що назвуть тебе розумнішим за всіх, бо інакше чи ставили б «Записки самасшедшего» в театрах Европи?
А ви, національно стурбовані, з тонкого прошарку, не можете збагнути, що колеса мають крутитися назад, і тільки тоді ми приїдемо. Тпру! Де тут ночують генерали і камер-юнкери, для яких «все самое лучшее на свете»?
Надворі падає мокрий сніг. Завтра на ранок викликає прем’єр Янукович. І ще не відомо, чи буде «вправляти мозги», чи «вибивати дурість з голови».
Без операції не обійтися.
Шкуродери-іміджмейкери вимагають пристойности. Візьми її де хочещ — хоч ти сказися!
Ось і тепер, з мене аж пре виставити Вєрку Сердючку в Европі від України — хай весь світ бачить! Але як ти її оформиш? Богуцький шепче: оформити за паспортом на Андрія Данилка. Все рівно, каже, вийде по-нашому. Вийти то вийде, а потім – боком вилізе.
«Сегодня великий инквизитор пришел в мою комнату, но я услышал еще издали шаги его, спрятался под стул… «Фердинанд VIII, король испанский!»
Я хотел было высунуть голову, но после подумал: «Нет, брат, не надуешь! Знаем мы тебя: опять будешь лить холодную воду мне на голову».