"Истинный учёный всегда найдёт возможность заявить о себе"

Вчений у галузі статистичної фізики і теорії плазми, академік Національної академії наук України , лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, Головний учений секретар НАН України, директор Інституту теоретичної фізики ім. М. М. Боголюбова НАН України Анатолій Глібович Загородній розповів "Політ.ua" про діяльність та пріорітети Національної академії наук України, її взаємодію з вищою школою, інтеграцію української науки до світового наукового простору,ставлення до сучасної системи освіти та її реформування, про актуальні проблеми та перспективи вітчизняної науки і науковців.Спілкувалася Лілія Пата.

Національна академія наук України є головною науковою установою держави, оплотом фундаментальної науки. До її складу входить близько 170 науково-дослідних установ. Ці установи розподілені по секціями: секція фізико-технічних і математичних наук, секція хімічних і біологічних наук і секція суспільних та гуманітарних наук.

Ця діяльність підтримується ще шістьма науковими регіональними центрами НАН України та МОН України, які покликані  координувати наукову діяльність у регіонах – як університетську, так і академічну.

Науковий потенціал Національної Академії наук України – понад 43 тисячі працівників, з них майже 20 тисяч науковців. До складу НАН України входить 179 академіків - дійсних членів і 338 членів-кореспондентів. Академіки і члени-кореспонденти обираються загальними зборами, відкритим конкурсом; обов'язковою вимогою є те, щоб це були науковці, які дійсно збагатили науку видатними досягненнями. Усього в НАН України працює понад 2,5 тисяч докторів наук і 8 тисяч кандидатів наук. Це дуже потужний колектив.

У віданні НАН України - 67 центрів колективного користування вартісним новітнім устаткуванням. Торік бюджет НАН України склав близько 2 мільярдів гривень.

В чому виражається продуктивність роботи Академії?
Продукція, яку виробляє такий великий колектив – це знання, які знаходять своє відображення в книгах, статтях в українських та провідних світових наукових виданнях. Щорічно видається близько 700 монографій і близько 20 тисяч наукових праць у вигляді статей, з них за кордоном – 4-5 тисяч.

Наряду з фундаментальними дослідженнями дуже багато робиться і в плані прикладному. Щороку близько 2 тисяч розробок впроваджуються в тому чи іншому вигляді: як технології, як обладнання, як прилади. Інше питання – вітчизняна економіка в такому стані, що не завжди готова сприймати, чи їй невигідно сприймати, нові технології. Це вже проблема і питання інноваційної політики держави. Ті самі технопарки вже зо п’ять років позбавлені пільг, але вони існують, вони ефективно працюють: за сучасних умов повернули в бюджет більше, ніж те, що отримали у вигляді пільг.
Часом закидають, що вітчизняні гуманітарні науки нецікаві світовій спільноті, чи справедливо це?
Доля справедливості у цьому твердженні, можливо, і є. На мою думку, деякі гуманітарні науки мають дещо національне забарвлення, а тому для світової спільноти не так актуальні. Це досить природно. Але говорити, що соціогуманітарні дослідження нецікаві чи неважливі не можна. Можливо, робота частини інститутів секції соціальних і гуманітарних наук має більш прикладний характер, але на мою думку, цікава всім і знаходить відгук не тільки в українській науці, бо розвиток держави, її історії, особливостей суспільних процесів є цікавим не тільки українцям. Звісно, якщо це дослідження високого рівня, а не кон’юнктурні роботи на політичну потребу дня.

Велика робота проводиться  інститутами суспільно-гуманітарної галузі у зв’язку з підготовкою зведених аналітичних матеріалів про економічні, соціально-політичні, гуманітарні і правові проблеми розвитку суспільства – так званих національних доповідей. В цих доповідях аналізується розвиток держави, соціальні тенденції, пропонуються реформи, необхідні для держави і суспільства (щоб осягнути обсяг роботи досить сказати, що національна доповідь, видана в кінці минулого року у друкованому вигляді має понад 700 сторінок – "Політ.ua").
Остання така доповідь, що заслуховувалася на засіданні Президії НАН України зовсім недавно, стосувалася стратегії розвитку і реформ. Вона передана  до Адміністрації Президента України, Уряду і Верховної Ради України. Всі, кого це стосується, зможуть скористатися думкою науковців, якщо на це буде їхня воля. Підготовка національної доповіді – це дуже велика і відповідальна робота.

Відомо, як доповідь сприйняли владні інституції?
Поки що реакції немає.
Чи є пріоритетні напрями у фінансуванні та підтримці наукових досліджень?
Головне завдання НАН України – це фундаментальні дослідження з різних наук: природничих, соціогуманітарних - всього, що стосується знання про природу і суспільство. У минулому році Президія НАН України спільно з галузевими академіями наук підготувала і затвердила перелік найважливіших пріоритетних напрямів фундаментальних досліджень на найближчі п’ять років. За цими пріоритетами в НАН України сформовано понад 30 програм з відповідним фінансуванням. Переважна більшість з них стосуються тих напрямів, де можна отримувати результати світового рівня.
Здобутками в якій галузі науки ми можемо пишатися на світовому рівні?

Це математика, фізика, астрономія, хімія, біологія, матеріалознавство. Попри те, що природничі дослідження вимагають дуже дорогого обладнання, наші науковці є добре знаними у світі.
Окремо слід відзначити роботи інститутів фізико-технічного профілю. Це роботи в галузі зварювання найрізноманітніших матеріалів (від металів і сплавів до живих тканин), створення ефективного устаткування для теплоенергетики, розробки нових матеріалів і технологій для промисловості, сільського господарства, медицини та ін.
Можливо, що не всі дослідження, які виконуються в НАН України, є світового рівня, але таких дуже багато.
А як наразі Національна академія наук України вибудовує взаємодію з вищою школою?
Успіхи наявні.

Існує 12 наукових установ подвійного підпорядкування. Це інститути, які підпорядковуються і МОН, і НАНУ, вони мають відділення чи базові кафедри в вищих навчальних закладах, дуже активно працюють зі студентами, і це дає дуже добрі результати. Спільними зусиллями ці установи готують фахівців високого рівня.
Всього існує 140 спільних структур – базових кафедр, навчально-наукових центрів, відділень тощо. Опікуються цими спільними науково-освітніми структурами науковці провідних інститутів академії, таких як Інститут фізики, Інститут кібернетики ім.В.М.Глушкова, Інститут теоретичної фізики ім.М.М.Боголюбова, Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця, Інститут електрозварювання ім.Є.О.Патона, Інститут математики і багатьох інших. Студенти – майбутні магістри, спеціалісти, бакалаври проходять практику в цих інститутах, готують випускні бакалаврські і магістерські роботи, значна частина з них бере участь у наукових дослідженнях і вже на момент закінчення університету має власні наукові публікації.
Щороку 1600-1800 докторів наук  і кандидатів наук з НАН України працюють за сумісництвом в університетах – не тільки Києва, але й Харкова, Львова, Одеси, Донецька, Ужгорода, Дніпропетровська тощо. Погодьтеся, це потужний загін. Близько 2 тисяч студентів виконує магістерські дипломні роботи в інститутах академії.

Співпраця стосується не лише підготовки кадрів, а і наукових досліджень. Щороку науковцями академії і вищої школи виконується близько 200-300 спільних наукових проектів. Зокрема, це стосується проектів Державного фонду фундаментальних досліджень – туди спільно подається запит і спільно виконується проект. Це сприяє добрій співпраці.
Тобто, ідея дослідницьких університетів для України не нова? Завдання, які мають виконуватися дослідницькими університетами, вже реалізуються зазначеними спільними структурами?
Певною мірою. Це зародки того, що має бути.
Яке Ваше особисте ставлення до дослідницьких університетів в Україні?
Рішеннями уряду таких університетів вже визначено 13. Чи всі вони відповідають встановленим критеріям? Відкрите питання. Гадаю, що далеко не всі.

На мою думку, сама назва "дослідницький університет" не дуже вдала. Болонською конвенцією вже передбачено, що університет – це освітня і наукова установа, яка функціонує на засадах поєднання викладання та дослідницької  роботи. Це неподільні процеси в розумінні Болонського процесу.
Хоча суть не в назві, а в тому, як постанови Кабінету Міністрів України будуть реалізуватися, яким чином будуть використовуватися кошти, якщо вони будуть знайдені. Важливо, щоб наука в університетах була більш потужна і напевне ці кроки – надання кращим університетам статусу дослідницьких, - виправдані. Наскільки – покаже майбутнє.
Значною перешкодою для розвитку науки в університетах на сьогодні є велике педагогічне навантаження. Якщо в європейських країнах (наприклад, в Швеції, де я маю давніх колег і добре знайомий з їхнім розкладом роботи) - професор займається наукою і при цьому має протягом навчального року 2 години (це те, що студенти називають "одна пара") на тиждень лише в одному семестрі, то у професорів нашого університету – принаймні 6 пар на тиждень.
Коли розглядалася Концепція Державної цільової програми "Наука в університетах" на 2008-2012 роки, НАН України подавала свої пропозиції щодо зменшення хоча б наполовину навантаження на тих професорів і доцентів, які мають бажання і можливість займатися науковою роботою. Це дало би їм змогу створити більше якісної наукової продукції, і водночас, на години, які вивільняться, можна б було додатково запросити працівників академії. На жаль, цього не було враховано.
Можливо для дослідницьких університетів буде збільшене фінансування, але якщо навантаження залишиться тим самим – ефективності буде мало. Хоча багато чого залежить від індивідуальності. Є люди, які встигають і лекції читати, і талановито виконувати наукову роботу.

Особисто Ви викладаєте?
Маю чверть ставки, тобто 1,5 «пари» на тиждень на фізичному факультеті Київського Національного університету імені Тараса Шевченка за сумісництвом. Я фізик-теоретик, все життя пропрацював в Інституті теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова, і вже близько 20 років викладаю. Протягом більше 10 років був також професором Національного університету  Києво-Могилянська академія.
Чимало говорять, про те, що науковці та викладачі постійно мають підтверджувати свої звання дослідженнями та публікаціями. Чи потрібний певний контроль за цим з боку, наприклад, Національної Академії наук України?
У світі за міру якості наукової роботи одним з критеріїв прийнято вважати індекс цитування. Як ви знаєте, є інформаційні бази, які відслідковують цитування робіт. Дві основні з них – це база Інституту наукової інформації в США і база "SCOPUS". Вони різні, хоча в чомусь і перекриваються. Перша база вміщує інформацію про значно більший період, а отже повніша, друга - з 1976 року. Ці бази даних орієнтовані на журнали, що мають добру репутацію.

Знайшлися ентузіасти, які провели певні наукометричні дослідження в Україні. Вони знайшли відображення у виданні "Україна в світовому інформаційному просторі", де викладена інформація про публікацію українських наукових праць та посилання на них у світовій літературі. Тут виявилися дуже цікаві речі. До бази "SCOPUS" (по ній робилося дослідження), на жаль, потрапили лише 49 установ НАНУ. У зазначеному виданні наведена статистика по таким показникам: кількість публікацій, кількість цитувань, кількість цитувань на одну публікацію і кількість цитувань на одного науковця академічного інституту. Виходячи з цього можна говорити про те, як світ бачить українську науку: головним чином це наукові праці НАН України. Середня кількість цитувань однієї роботи, яка опублікована науковцями НАНУ – це 7 цитувань на 1 роботу. Це непогано, але є куди рости. Наші західні колеги мають цей показник значно більший.
Вищі навчальні заклади у цьому відношенні справляють прикре враження. Їхній середній показник значно менше одного цитування на одну роботу (тобто переважна частина публікацій практично не цитується, тобто вони не викликають зацікавлення). Навіть Київський національний університет імені Тараса Шевченка, який серед державних університетів є лідером за числом публікацій – має показник 2.
Проте до цих цифр слід ставитись спокійно. Окремо взяті вони ще не є характеристиками ефективної наукової роботи. Наприклад, Українська академія друкарства має рекордний індекс цитування для навчальних закладів – 4.44, але самих робіт, що їх надрукували науковці цієї академії від 1976 року у світових наукових виданнях, які бачить база, а значить і світ – всього 27.  Подібна ситуація і в Києво-Могилянській академії: індекс цитування – 3.22 а опублікованих робіт лише 36 (для порівняння: науковцями Київського національного університету імені Тараса Шевченка від 1976 року в журналах, що обробляє база, опубліковано7294 роботи).

Може проблема в тому, що наші видання, як правило, не перекладаються англійською, їх  мало бачить світ, бо не має доступу?
Примусу друкуватися лише у вітчизняних виданнях немає. Якщо науковець хоче, щоб про його роботу знали у світі, то він сам має бути зацікавлений у публікаціях в міжнародних журналах. Інша справа, що робота повинна бути дійсно на високому рівні. Фізики, математики, хіміки, біологи цим широко користуються. Наприклад в Інституті теоретичної фізики ім.М.М.Боголюбова дві третини публікацій виходять в міжнародних журналах. Адже є інтерес, щоб про досягнення дізналися і їх використовували. Як результат, в цьому інституті число цитувань однієї статті близько семи, а на кожного науковця (в середньому) є більше 150 посилань.

Окрім того, установи, які видають наукові журнали і редколегії цих журналів мають добиватися того, щоб вітчизняні журнали видавалися не лише українською, чи російською, але і англійською мовами (а наукова спільнота, яка друкує свої роботи в цих журналах має всіляко допомагати редколегіям у започаткуванні і виданні англомовного варіанту журналу). До речі, 17 періодичних видань НАН України (з 81) мають англомовні версії.
Одним словом, науковець, який має вагомі результати, завжди знайде можливість заявити про себе і бути знаним світовою науковою спільнотою, а не буде шукати пояснень, чому про нього  не знають за кордоном і хто в цьому винен.
Чи актуальне визначення індексу цитування на кожного науковця?
По НАН України є така статистика. Проте визначального значення цьому не потрібно надавати – це не абсолютні цифри. В даному випадку йдеться про цитування за всю історію (чи, принаймні, від 1976 року). От наприклад, є багато інститутів, які колись були пов’язані з оборонною тематикою. Відкритих публікацій їхні працівники не мали, та й володіння іноземною мовою було для них не настільки актуальним – виїжджати за кордон все рівно не мали можливості.
Підсумовуючи я сказав би так - не потрібно гнатися за великою кількістю цитувань, чи штучно збільшувати їх кількість.Але якщо цитувань зовсім немає (чи є всього декілька) – це означає, що світ тебе не бачить, і не важить, яка цьому причина.

Як Ви, як науковець, ставитеся до Болонської системи навчання?
Існують різні тлумачення Болонської системи навчання. Болонська угода, як я її розумію, покликана уніфікувати вимоги до навчального процесу – а це насамперед якість підготовки випускників університету. Головне – це уніфікація рівнів освіти, щоб рівень знань, які отримують студенти, був приблизно такий самий у всіх навчальних закладах, а не формалізація: назвати всіх бакалаврами, магістрами, докторами філософії.
У Верховній Раді України знаходяться на розгляді законопроекти, в яких пропонується кандидатів наук назвати докторами філософії. Можливо це станеться і ми отримаємо докторів філософії з філософських наук (чи не дивно ?), докторів філософії з медичних, юридичних, історичних наук, докторів філософії з мистецтвознавства (теж цікаві словосполучення) тощо. Не цієї уніфікації вимагає Болонська система, а уніфікації рівнів освіти.
Я офіційно можу донести позицію Національної академії наук України, яка не поділяє пропозицію перейменування кандидатів наук у докторів філософії. Основний аргумент – це те, що така назва внесе плутанину у сприйняття системи наукових ступенів широкими колами суспільства, знівелює існуючу суттєву різницю між першим науковим ступенем та ступенем доктора наук і призведе до девальвації останнього, а отже може викликати руйнування процесу підготовки кадрів, який склався протягом останніх, принаймні 70 років. Як приклад: підготовка докторської дисертації є дуже відповідальним кроком для науковця. Очевидно, що сприйняття результатів його роботи, не лише професійна, а і суспільна оцінка – мають велике значення. Соціальний статус доктора наук як фахівця найвищого кваліфікаційного рівня, має бути вищим, ніж статус кандидата наук. А чи всім буде зрозуміла різниця, скажімо між табличками на дверях «Доктор медичних наук» і «Доктор філософії з медичних наук»? Тобто, це автоматично знижує суспільний статус доктора наук. На це слід зважати.

А от у Вищій атестаційній комісії цілковито підтримують цю ідею.
Якщо справа у намаганні запровадити кваліфікаційний рівень PhD, пов’язана з тим, щоб встановити його відповідність кандидатському ступеню – то це питання можна вирішити і в інший спосіб. Наприклад, видаючи водночас з кандидатським дипломом відповідний документ англійською мовою, в якому йдеться про надання ступеня доктора філософії. До речі, ВАК практикує це вже сьогодні у відповідь на клопотання громадянина іншої держави, який захистив кандидатську дисертацію в Україні.

Взагалі, які відносини складаються у НАН України з Вищою атестаційною комісією?
У ВАКу є довіра до спеціалізованих рад в інститутах академії, і навпаки, - у науковців академії є довіра до ВАКу, оскільки в експертних радах є наші колеги, отже в рішеннях останніх немає підстав сумніватися. Процедура захисту наразі є збалансованою.
Коли йдеться про те, щоб дослідницьким університетам надати право остаточного прийняття рішень щодо присудження наукових ступенів, то тут повинні бути певні обмеження. Єдиної думки тут поки що немає, навіть в самих університетах. Як я зрозумів, це могло би робитися вибірково, в першу чергу для тих спеціалізованих рад, які не мали ніяких рекламацій на свої рішення, які добре зарекомендували себе. Окрім того, якийсь час все одно буде зберігатися контроль ВАК, принаймні вибірковий.
Які проблеми сьогодні є найактуальнішими для НАН України?
Надзвичайно важливим питанням для Академії, і для університетів (хоча і меншою мірою), є підготовка наукової зміни, оновлення кадрів.

Вирішувати цю проблему досить складно в силу різних причин. Зокрема, дуже непросто закріпити в інститутах талановиту молодь. Головна біда тут навіть не в зарплатах, не в інформаційному забезпеченні, чи відсутності сучасного обладнання. Ці питання поступово вирішуються. Молодий науковець – в основному - не киянин (харків’янин, львів’янин, одесит тощо) а вирішити проблему з житлом практично неможливо. Університети будують якесь житло, Академія теж будує, але його дуже мало (останнього разу розподіляли всього аж близько 20 квартир службового житла при потребі в сотні і тисячі), його не вистачає. Дуже багато випускників аспірантури, кандидатів наук мешкають в гуртожитках. На мою думку, ця проблема не вирішиться без допомоги держави. Можливо, це має бути іпотечне кредитування, щоб молодий кандидат наук міг взяти кредит. Це практика європейських країн. Знову звернуся до прикладу Швеції, де  після захисту дисертації і отримання позиції в університеті можна взяти кредит, швидко побудувати житло, а вже потім виплачувати його вартість протягом двадцяти чи  більше років. Саме в такий спосіб вирішували свого часу житлову проблему деякі з моїх шведських колег.

Проблема відсутності житла дуже дошкульна. Вона стоїть на заваді залученню здібної молоді і оновленню кадрів. Це при тому, що молодих талановитих вчених у нас дуже багато, а рівень наших випускників дуже високий. Мені дивно і прикро чути, коли в різних телешоу деякі політики і оглядачі розповідають про поганий рівень освіти в Україні. Не скажу за всю освіту, але в ряді галузей, у тому числі в галузі фізико-математичних наук, – освіта на дуже високому рівні. Цьому є підтвердження. Зокрема, до мене особисто і до багатьох моїх колег від наших західних партнерів надходить багато прохань рекомендувати для навчання в аспірантурі, або для роботи на пост-докторській позиції випускників університету та молодих науковців. Запрошення надходять постійно не тільки від українських чи російських вчених, які виїхали за кордон на постійне місце проживання (до речі, таких чимало), але й від колег з усього світу. Нашу молодь «з руками і ногами» забирають за кордон. Фактично кожен має змогу чи до аспірантури вступити, чи, якщо захистив кандидатську дисертацію, взяти так звану позицію пост дока (не їдуть тільки ледачі, чи ті, хто в силу тих, або інших причин не має бажання писати дисертацію та працювати за кордоном). Я знаю випадки, коли на час закінчення університету окремі випускники фізичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка та природничого факультету Києво-Могилянської академії мали по кілька запрошень для навчання, або роботи за кордоном. Варто відзначити, що такі пропозиції стосуються випускників факультетів природничого профілю не лише столичних університетів, але і університетів Львова, Харкова, Одеси, Дніпропетровська, Донецька та ін. Це свідчить про те, що рівень освіти в Україні досить високий. І не в останню чергу, завдяки тому, що університети тісно співпрацюють з академічними інститутами. Як я вже згадував, це стосується математики, механіки, фізики, астрономії, хімії, біології та ін.

Національна академія наук України багато зробила для підтримки наукової молоді, щоб працювати в науці було і гонорово, і цікаво, і матеріальна підтримка була наявна. Зокрема, існує чимало грантів, які аспірант чи молодий науковець може отримати. Скажімо, є 620 стипендій Президента України, 100 грантів має НАНУ для молодих вчених, ще є премії та гранти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, міського голови. Можливо, розмір грантів не такий великий, але хто не ледачий - спокійно може їх вибороти і працювати. Наголошую: талановита молодь є, її багато, кардинальна проблема - житло.

Наскільки тісно Національна академія наук України співпрацює з міжнародними інституціями?
НАН України має близько 100 договорів з різними товариствами, академіями, науковими спілками тощо. Академія представляє Україну в близько тридцяти асоціаціях, радах, співпрацює з багатьма міжнародними науковими центрами. Щороку близько 3,5 тисяч наших працівників виїздять в наукові закордонні відрядження, в себе приймаємо близько 3 тисяч іноземних науковців. Тобто, обмін доволі інтенсивний. Активно беремо участь у всіх конкурсах, проектах, які пропонуються світовою спільнотою, зокрема можу назвати гранти НАТО, U.S. Civilian Research & Development Foundation, УНТЦ тощо.
Чи бере Україна участь у Рамкових програмах Європейського Союзу?
На сьогодні є близько 15 проектів, які виконуються  в межах Сьомої рамкової програми. Останнім часом з їх виконанням виникли досить серйозні проблеми. Справа в тім, що донедавна діяла угода про науково-технічне співробітництво між Україною і європейською спільнотою, термін якої сплив у листопаді минулого року. Тож на сьогодні не продовжені митні і податкові пільги, без яких виконувати проекти стало дуже важко. Міністерство освіти і науки зробило все від нього залежне (і НАН України всіляко підтримувала спроби міністерства), щоб дія угоди була продовжена, але позитивного результату поки що досягти не вдалося.

На сьогодні робляться є різні спроби активізувати участь України в 7-й рамковій програмі, подається велика кількість проектів. На жаль, відсоток тих проектів, які приймаються до виконання досить низький і становить 17-20 %. Отож, писанини багато, а результат не завжди втішний.
Зараз євроспільнота започаткувала кілька проектів, які покликані покращити цю справу. Наприклад, нещодавно був презентований проект Joint Support Office, реалізація якого передбачає допомогу у пошуках партнерів, кращого оформлення заявки, надання відповідних консультацій. Звісно, такі починання підтримуються НАНУ. А по суті головна проблема полягає в тому, що Україна не має статусу партнера і може брати участь у виконанні проектів програми лише як співвиконавець, а керівником (координатором) проекту може бути лише представник Євросоюзу.

Які кроки повинна зробити Україна, щоб полегшити інтеграцію вітчизняної науки у світову?
Україна має платити за асоційоване членство в Сьомій рамковій програмі. А от чи повернуться ці кошти в будь-який спосіб, не обов’язково в матеріальній формі – знаннями, технологіями, – це питання відкрите. Можемо багато говорити про участь України в різних спілках, програмах, асоціаціях, але в кожному конкретному випадку питання потребує детального вивчення.
Яскравий приклад - це участь України в діяльності Європейської організації ядерних досліджень (ЦЕРН), де побудовано великий адронний колайдер. На цій найсучаснішій експериментальній установці сьогодні здійснюються нові експерименти: прискорення частинок до недосяжних досі енергій, зіткнення пучків протонів на рекордній енергії в 7 тераелектронвольт. Так от, співробітництво з Європейською організацією ядерних досліджень є досить дорогою справою. Щоб брати участь, бути допущеним до цієї діяльності, потрібно заплатити чималі кошти, яких Україна зараз не має. Тому науковці Національної академії наук України беруть участь хто як може: на рівні індивідуального партнерства, на рівні участі в роботі колаборації. Але там теж потрібно сплачувати, хай і невеликі, кошти, при тому, що нема механізмів, як це зробити. Багато проблем. Але приємно зазначити, що Національна академія наук України причетна до того, що Україна долучилася до побудови великого адронного колайдера. На офіційному сайті CERN  поряд з Францією, США, Німеччиною, іншими країнами, що брали участь у створенні однієї з найважливіших складових колайдера - детектора ALICE, знаходимо і Україну.
Або ще такий приклад. При пробних запусках великого адронного колайдера (450 ГеВ) вже були отримані наукові дані. Перша наукова публікація з інтерпретацією отриманих даних вийшла під авторством близько 700 авторів. Серед них - прізвища 4 українських вчених НАН України та вченого з Харківського інституту науково-технологічного приладобудування.
Це також є відповіддю на питання, де нині знаходиться українська наука.

Хотів би наголосити, що мої відповіді на поставлені запитання ніяким чином не претендують на вичерпність. Діяльність НАН України, її науковців є значно багатограннішою і цікавішою, ніж те, про що мені вдалося сказати. Всі, хто хоче дізнатися більше про академію та академічні інститути, можуть знайти багато цікавої інформації на сторінці www.nas.gov.ua  Там же можна дізнатися про досягнення і фундаментальної і прикладної науки.

Что можно назвать «продуктом» работы Академии?
Продукт, который вырабатывает такой большой коллектив, – это знания, которые находят свое отображение в книгах, статьях в ведущих мировых научных изданиях. Ежегодно издается около 700 монографий и около 20 тысяч научных работ в виде статей, из них за границей – 4-5 тысяч.

Наряду с фундаментальными исследованиями очень много делается и  плане прикладном. Каждый год около 2 тысяч разработок внедряются в том или ином виде: как технологии, как оборудование, как приборы. Другой вопрос в том, что отечественная экономика находится в таком положении, что не всегда готова воспринимать, или же ей не выгодно воспринимать, новые технологии. Это уже проблема и вопросы инновационной политики государства. Те же технопарки уже пять лет лишены льгот, но они существуют, они эффективно работают: при современных условиях они вернули в бюджет больше, чем то, что получили в виде льгот.

Справедливо ли мнение, что отечественные гуманитарные науки неинтересны мировому сообществу?
Доля правды в этом утверждении, возможно, и есть. По моему мнению, некоторые гуманитарные науки имеют определённый национальный уклон, а потому для мирового сообщества не так актуальны. Это довольно естественно. Но говорить о том, что отечественные социогуманитарные исследования неинтересны или неважны нельзя. Возможно, работа части институтов секции социальных и гуманитарных наук имеет более прикладной характер, но по моему мнению, интересна всем и находит отклик не только в украинской науке, так как развитие государства, ее истории, особенностей общественных процессов представляет интерес не только для украинцев. Конечно, если это исследования высокого уровня, а не конъюнктурные работы на политическую потребу дня.
Большая работа проводится этими институтами в связи с подготовкой сведенных аналитических материалов об экономических, социально-политических, гуманитарных и правовых проблемах развития общества – так называемых национальных докладов. В этих докладах анализируется развитие государства, социальные тенденции, предлагаются реформы, необходимые для государства и общества (чтобы представить объем работы, достаточно сказать, что национальный доклад, изданный в конце прошлого года, в печатном виде  имеет свыше 700 страниц - “Полiт.ua”).
Последний такой доклад, который был заслушан на заседании Президиума НАН Украины совсем недавно, касался стратегии развития и реформ. Он передан в Администрацию Президента Украины, правительство и Верховную Раду Украины. Все, кого это касается, смогут воспользоваться мнением научных работников, если на это будет их воля. Подготовка национального доклада – это очень большая и ответственная работа.
Известно, как доклад восприняли органы власти?
Пока что реакции нет.
Есть ли приоритетные направления в финансировании и поддержке научных исследований?
Главная задача НАН Украины – это фундаментальные исследования. В прошлом году Президиум НАН Украины совместно с отраслевыми академиями наук подготовила и утвердил перечень важнейших приоритетных направлений фундаментальных исследований на ближайшие пять лет. Согласно этому в НАН Украины сформировано свыше 30 программ с соответствующим финансированием. Подавляющее их большинство касается тех направлений, где можно получать результаты мирового уровня.
Достижениями в какой области науки на мировом уровне мы можем гордиться уже сегодня ?
Это математика, физика, астрономия, химия, биология, материаловедение. Вопреки тому, что естественные исследования требуют очень дорогого оборудования, наши научные работники хорошо известны в мире.
Отдельно стоит отметить работы институтов физико-технического профиля. Это работы в области сварки разнообразнейших материалов (от металлов и сплавов до живых тканей), создание эффективного оборудования для теплоэнергетики, разработки новых материалов и технологий для промышленности, сельского хозяйства, медицины и др.
Возможно, что не все исследования, которые выполняются в НАН Украины - мирового уровня, но таких очень много.
Каким образом Национальная академия наук Украины выстраивает взаимодействие с высшей школой?
Успехи имеются.
Существует 12 научных учреждений двойного подчинения. Это институты, которые подчиняются и МОН, и НАНУ, они имеют отделения или базовые кафедры в высших учебных заведениях, очень активно работают со студентами, и это дает очень хорошие результаты. Общими усилиями эти учреждения готовят специалистов высокого уровня.
Всего существует 140 совместных структур – базовых кафедр, учебно-научных центров, отделений и т.п. Эти совместные научно-образовательные структуры опекаются научными работниками ведущих институтов академии, таких как  Институт физики, Институт кибернетики им. В.Г.Глушкова, Институт теоретической физики им. М.Г.Боголюбова, Институт физиологии им. О.О. Богомольца, Институт электросварки им. Е.О.Патона, Институт математики и многих других. Студенты – будущие магистры, специалисты, бакалавры - проходят практику в этих институтах, готовят выпускные бакалаврские и магистерские работы, значительная часть из них принимает участие в научных исследованиях и уже на момент окончания университета имеет собственные научные публикации.
Каждый год 1600-1800 докторов наук  и кандидатов наук из НАН Украины работают по совместительству в университетах – не только Киева, но и Харькова, Львова, Одессы, Донецка, Ужгорода, Днепропетровска и т.п. Согласитесь, это мощный отряд. Около 2 тысяч студентов выполняет магистерские дипломные работы в институтах академии.
Сотрудничество касается не только подготовки кадров, но и научных исследований. Каждый год научными работниками академии и высшей школы выполняется около 200-300 совместных научных проектов. В частности, это касается проектов Государственного фонда фундаментальных исследований – туда совместно подается запрос и совместно выполняется проект. Это содействует плодотворному  сотрудничеству.
То есть, идея исследовательских университетов для Украины не является новой? Задачи, которые должны выполняться исследовательскими университетами, уже реализуются  упомянутыми структурами?
В определенной мере. Это зародыши того, что должно быть.
Как Вы лично относитесь к исследовательским университетам в Украине?
Решениями правительства таких университетов уже определено 13. Все ли они отвечают установленным критериям? Открытый вопрос. Думаю, что далеко не все.
По моему мнению, само название "исследовательский университет" не очень удачно. Болонской конвенцией уже предусмотрено, что университет – это образовательное и научное учреждение, которое функционирует на началах объединения преподавания и исследовательской работы. Это неделимые процессы в понимании Болонского процесса.
Хотя суть не в названии, а в том, как постановления Кабинета Министров Украины будут реализоваться, каким образом будут использоваться средства, если они будут найдены. Важно, чтобы наука в университетах была более мощной и наверное эти шаги – предоставление лучшим университетам статуса исследовательских - оправданы. Насколько – покажет будущее.
Значительным препятствием для развития науки в университетах на сегодня является большая педагогическая нагрузка. Если в европейских странах (например, в Швеции, где я имею давних коллег и хорошо знаком с их расписанием работы) профессор занимается наукой, и при этом имеет на протяжении учебного года 2 часа (это то, что студенты называют "одна пара") в неделю лишь в одном семестре, то у профессоров нашего университета – по крайней мере 6 пар в неделю.
Когда рассматривалась Концепция Государственной целевой программы "Наука в университетах" на 2008-2012 годы, НАН Украины подавала свои предложения относительно уменьшения хотя бы вполовину нагрузки тем профессорам и доцентам, которые имеют желание и возможность заниматься научной работой. Это дало бы им возможность создать больше качественной научной продукции, и вместе с тем, на часы, которые высвободятся, можно  было бы дополнительно пригласить сотрудников академии. К сожалению, это предложение не было учтено.
Возможно для исследовательских университетов будет увеличено финансирование, но если останутся те же нагрузки – эффективности будет мало. Хотя многое зависит от индивидуальности. Есть люди, которые успевают и лекции читать, и талантливо выполнять научную работу.
Лично Вы преподаете?
Имею четверть ставки, то есть 1,5 "пары" в неделю на физическом факультете Киевского Национального университета имени Тараса Шевченко, по совместительству. Я - физик-теоретик, всю жизнь проработал в Институте теоретической физики им. М. Г. Боголюбова, и уже около 20 лет преподаю. На протяжении более 10 лет был также профессором Национального университета Киево-Могилянская академия.
Многие говорят, о том, что научные работники и преподаватели постоянно должны подтверждать свои звания исследованиями и публикациями. Нужен ли определенный контроль за этим со стороны, например, Национальной Академии наук Украины?
В мире одним из критериев качества научной работы принято считать индекс цитирования. Как известно, существуют информационные базы, которые отслеживают цитирование работ. Две основные из них – это база Института научной информации в США и база "SCOPUS". Они разные, хотя в чем-то и перекрываются. Первая база содержит информацию о значительно большем периоде, а следовательно более полную, вторая отслеживает материалы с 1976 года. Эти базы данных ориентированы на журналы, которые имеют хорошую репутацию.
Нашлись энтузиасты, которые провели определенные наукометрические исследования в Украине. Они нашли отображение в издании "Украина в мировом информационном пространстве", где изложена информация о публикациях украинских научных работ и ссылок на них в мировой литературе. Здесь выяснились весьма интересные вещи. В базу "SCOPUS" (по ней делалось исследование), к сожалению, попали лишь 49 учреждений НАНУ. В указанном издании приведена статистика по таким показателям: количество публикаций, количество цитирований, количество цитирований на одну публикацию и количество цитирований на одного научного работника академического института. Исходя из этого можно говорить о том, как мир видит украинскую науку: главным образом это научные работы НАН Украины. Среднее количество цитирований одной работы, которая опубликована научными работниками НАНУ –  7 цитирований на 1 работу. Это неплохо, но есть куда расти. У наших западных коллег этот показатель значительно выше.
Высшие учебные заведения в этом отношении производят досадное впечатление. Их средний показатель значительно меньше одного цитирования на одну работу (то есть преобладающая часть публикаций практически не цитируется,- значит, они не вызывают интереса). Даже Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, который среди государственных университетов является лидером по числу публикаций, имеет показатель 2.
Однако к этим цифрам нужно относиться спокойно. Отдельно взятые, они еще не являются характеристиками эффективной научной работы. Например, Украинская академия книгопечатания имеет рекордный индекс цитирования для учебных заведений – 4.44, но самих работ, которые опубликованы научными работниками этой академии с 1976 года в мировых научных изданиях, которые видит база, а значит и мир – всего 27.  Подобная ситуация и в Киево-Могилянской академии: индекс цитирования – 3.22, а опубликованных работ лишь 36 (для сравнения: научными работниками Киевского национального университета имени Тараса Шевченко с 1976 года в журналах, которые обрабатывает база, опубликовано 7294 работы).
Возможно, проблема в том, что наши издания, как правило, не переводятся на английский? Их мало видит мир, потому что не имеет доступа?
Принуждения печататься лишь в отечественных изданиях нет. Если научный работник хочет, чтобы о его работе знали в мире, то он сам должен быть заинтересован в публикациях в международных журналах. Другое дело, что работа должна быть действительно на высоком уровне. Физики, математики, химики, биологи этим широко пользуются. К примеру, в Институте теоретической физики им.М.Г.Боголюбова две трети публикаций - в международных журналах. Ведь есть интерес, чтобы о достижениях узнали и их использовали. Как результат, в этом институте число цитирований одной статьи - около семи, а на каждого научного работника (в среднем) - более 150 ссылок.
Кроме того, учреждения, которые издают научные журналы, и редколлегии этих журналов, должны добиваться того, чтобы отечественные журналы издавались не только на украинском, либо на русском, но и на английском языке (а научное сообщество, которое печатает свои работы в этих журналах должно всячески помогать редколлегиям в начинании и издании англоязычного варианта журнала). Кстати, 17 периодических изданий НАН Украины (из 81) имеют англоязычные версии.
Одним словом, научный работник, который имеет весомые результаты, всегда найдет возможность заявить о себе и быть известным в мировом научном сообществе, а не будет искать объяснений, почему о нем не знают за границей и кто в этом виноват.
Актуально ли определение индекса цитирования для  каждого научного работника?
По НАН Украины есть такая статистика. Однако определяющего значения этому не нужно придавать– это не абсолютные цифры. В данном случае, речь идет о цитировании за всю историю (или, по крайней мере, с 1976 года). Например, есть много институтов, которые когда-то были связаны с оборонной тематикой. Открытых публикаций их работники не имели, да и владение иностранным языком было для них не настолько актуальным – выезжать за границу все равно не имели возможности.
Подводя итоги, я сказал бы так - не нужно гнаться за большим количеством цитирований, или искусственно увеличивать их количество. Но если цитирований нет совсем (либо есть всего несколько) – это означает, что мир тебя не видит, и не важно, какая тому причина.
Как Вы, как научный работник, относитесь к Болонской системе образования?
Существуют разные толкования Болонской системы образования. Болонское соглашение, как я его понимаю, призвано унифицировать требования к учебному процессу – а это прежде всего качество подготовки выпускников университета. Главное – это унификация уровней образования, чтобы уровень знаний, которые получают студенты, был приблизительно таким же во всех учебных заведениях, а не формализация: назвать всех бакалаврами, магистрами, докторами философии.
В Верховной Раде Украины находятся на рассмотрении законопроекты, в которых предлагается кандидатов наук назвать докторами философии. Возможно, это произойдет, и мы получим докторов философии философских наук (не удивительно ли?), докторов философии медицинских, юридических, исторических наук, докторов философии по искусствоведению (тоже интересные словосочетания) и т.п. Не этой унификации требует Болонская система, а унификации уровней образования.
Я официально могу озвучить позицию Национальной академии наук Украины, которая не разделяет предложение переименования кандидатов наук в докторов философии. Основной аргумент – это то, что такое название внесет путаницу в восприятие системы научных степеней широкими кругами общества, нивелирует существующее существенное различие между первой научной степенью и степенью доктора наук и приведет к девальвации последней, а следовательно, может вызвать разрушение процесса подготовки кадров, который сложился на протяжении последних, по крайней мере 70 лет. В качестве примера: подготовка докторской диссертации является очень ответственным шагом для научного работника. Очевидно, что восприятие результатов его работы, не только профессиональная, но и общественная оценка, имеют большое значение. Социальный статус доктора наук, как специалиста наивысшего квалификационного уровня, должен быть выше, чем статус кандидата наук. А всем ли будет понятно различие, скажем, между табличками на дверях "Доктор медицинских наук" и "Доктор философии медицинских наук"? То есть это автоматически снижает общественный статус доктора наук. Это нужно учитывать.
А вот Высшая аттестационная комиссия  вполне поддерживает эту идею.
Если дело в стремлении ввести квалификационный уровень Phd, связанном с тем, чтобы установить его соответствие кандидатской степени, то это вопрос можно решить и другим способом. Например, выдавать вместе с кандидатским дипломом соответствующий документ на английском языке, в котором речь идет о присвоении степени доктора философии. Кстати, ВАК практикует это уже сегодня по  ходатайствам граждан других государств, защитивших кандидатскую диссертацию в Украине.
В целом, как складываются отношения у НАН Украины с Высшей аттестационной комиссией?
У ВАКа есть доверие к специализированным советам в институтах академии, и наоборот, у научных работников академии есть доверие к ВАКу. В состав экспертных советов входят наши коллеги, поэтому в решениях последних нет оснований сомневаться.  Процедура защиты сейчас является сбалансированной.
Когда речь идет о том, чтобы исследовательским университетам предоставить право окончательного принятия решений относительно присуждения научных степеней, то здесь должны быть определенные ограничения. Единого мнения пока что нет даже в самых университетах. Как я понял, это могло бы делаться выборочно, в первую очередь для тех специализированных советов, которые не имели никаких рекламаций по своим решениям, которые хорошо зарекомендовали себя. Кроме того, некоторое время все равно будет сохраняться контроль ВАК, по крайней мере выборочный.
Какие проблемы сегодня являются наиболее актуальными для НАН Украины?
Чрезвычайно важным вопросом и для Академии, и для университетов (хотя и в меньшей мере), является подготовка научной смены, обновление кадров. Решать эту проблему довольно сложно в силу разных причин. В частности, очень непросто закрепить в институтах талантливую молодежь. Главная беда здесь даже не в зарплатах, не в информационном обеспечении, или отсутствии современного оборудования. Эти вопросы постепенно решаются. Молодой научный работник в основном - не киевлянин (харьковчанин, львовянин, одессит и т.п.), а решить проблему с жильем практически невозможно. Университеты строят какое-то жилье, Академия тоже строит, но его очень мало (в последний раз распределяли всего около 20 квартир служебного жилья, при потребности в сотнях и тысячах), его не хватает. Много выпускников аспирантуры, кандидатов наук живут в общежитиях. По моему мнению, эта проблема не решится без помощи государства. Возможно, это должно быть ипотечное кредитование, чтобы молодой кандидат наук мог взять кредит. Это практика европейских стран. Снова обращусь к примеру Швеции, где после защиты диссертации и получения позиции в университете  можно взять кредит, быстро построить жилье, а уже потом выплачивать его стоимость на протяжении двадцати, или более лет. Именно таким способом решали в свое время жилищную проблему некоторые из моих шведских коллег.
Проблема отсутствия жилья очень существенна. Она является прпривлечению способной молодежи и обновлению кадров. Это при том, что молодых талантливых ученых у нас очень много, а уровень наших выпускников очень высокий. Мне удивительно и досадно слышать, когда в разных телешоу некоторые политики и обозреватели рассказывают о плохом уровне образования в Украине. Не скажу за все образование, но в ряде областей, в том числе в области физико-математических наук, образование на очень высоком уровне. Этому есть подтверждения. В частности, ко мне лично и ко многим моим коллегам от наших западных партнеров поступает много просьб рекомендовать для обучения в аспирантуре или для работы на пост-докторской позиции выпускников университета и молодых научных работников. Приглашения поступают постоянно не только от украинских или российских ученых, которые выехали за границу на постоянное местожительство (кстати, таких много), но и от коллег со всего мира. Нашу молодежь «с руками и ногами» забирают за границу. Фактически каждый имеет возможность или в аспирантуру поступить, или, если кандидатская диссертация уже защищена, взять так называемую позицию пост –дока. Не едут только ленивые, или те, кто в силу тех или других причин не имеет желания писать диссертацию и работать за границей. Я знаю случаи, когда на время окончания университета отдельные выпускники физического факультета Киевского национального университета имени Тараса Шевченко и факультета естественных наук Киево-Могилянской академии имели по несколько приглашений обучения или работы за границей. Следует отметить, что такие предложения касаются выпускников факультетов естественного профиля не только столичных университетов, но и университетов Львова, Харькова, Одессы, Днепропетровска, Донецка и др. Это свидетельствует о том, что уровень образования в Украине довольно высокий. И не в последнюю очередь благодаря тому, что университеты тесно сотрудничают с академическими институтами. Как я уже упоминал, это касается математики, механики, физики, астрономии, химии, биологии и др.
Национальная академия наук Украины много сделала для поддержки научной молодежи, чтобы работать в науке было и престижно, и интересно, и материальная поддержка присутствовала. В частности, существует много грантов, которые аспирант или молодой научный работник может получить. Скажем, есть 620 стипендий Президента Украины, 100 грантов имеет НАНУ для молодых ученых, еще есть премии и гранты Президента Украины, Верховной Рады Украины, Кабинета Министров Украины, городского главы. Возможно, размер грантов не такой большой, но кто не ленивый - спокойно может их получить и работать. Подчеркиваю: талантливая молодежь есть, ее много, кардинальная проблема - жилье.
Насколько тесно Национальная академия наук Украины сотрудничает с международными учреждениями?
НАН Украины имеет около 100 договоров с различными обществами, академиями, научными союзами и т.п. Академия представляет Украину примерно в тридцати ассоциациях, советах, сотрудничает с многими международными научными центрами. Каждый год около 3,5 тысяч наших работников выезжают в научные заграничные командировки, у себя принимаем около 3 тысяч иностранных научных работников. То есть, обмен довольно интенсивный. Активно принимаем участие во всех конкурсах, проектах, которые предлагаются мировым сообществом, в частности могу назвать гранты НАТО, U.S. Civilian Research & Development Foundation, УНТЦ и т.п.
Принимает ли Украина участие в Рамочных программах Европейского Союза?
На сегодня существует около 15 проектов, которые выполняются в границах Седьмой рамочной программы. В последнее время с их выполнением возникли довольно серьезные проблемы. Дело в том, что до недавнего времени действовало соглашение о научно-техническом сотрудничестве между Украиной и европейским сообществом, срок которого истек в ноябре прошлого года. Таким образом, на сегодня не продлены таможенные и налоговые льготы, без которых выполнять проекты стало очень тяжело. Министерство образования и науки сделало все от него зависящее (и НАН Украины всячески поддерживала попытки министерства), чтобы действие соглашения было продлено, но положительного результата пока что достичь не удалось.
На сегодня делаются различные попытки активизировать участие Украины в 7-й рамочной программе, подается большое количество проектов. К сожалению, процент тех проектов, которые принимаются к выполнению довольно низкий и составляет 17-20 %. Таким образом, писанины много, а результат не всегда радует.
Сейчас европейское сообщество начало несколько проектов, которые призваны улучшить это дело. Например, недавно был презентован проект Joint Support Office, реализация которого предусматривает помощь в поисках партнеров, лучшего оформления заявки, предоставления соответствующих консультаций. Конечно, такие начинания поддерживаются НАНУ. А по сути, главная проблема заключается в том, что Украина не имеет статуса партнера и может принимать участие в выполнении проектов программы лишь как соисполнитель, а руководителем (координатором) проекта может быть лишь представитель Евросоюза.
Какие шаги должна сделать Украина, чтобы облегчить интеграцию отечественной науки в мировую?
Украина должна платить за ассоциированное членство в Седьмой рамочной программе. А вот вернутся ли эти средства - любым способом, не обязательно в материальной форме – знаниями, технологиями, – это вопрос открытый. Можем много говорить об участии Украины в разных союзах, программах, ассоциациях, но в каждом конкретном случае вопрос нуждается в детальном изучении.
Яркий пример - это участие Украины в деятельности Европейской организации ядерных исследований (ЦЕРН), где построен большой адронный коллайдер. На этой наиболее современной экспериментальной установке сегодня осуществляются новые эксперименты: ускорение частиц до недосягаемых до сих пор энергий, столкновение пучков протонов на рекордной энергии в 7 терраэлектронвольт. Так вот, сотрудничество с Европейской организацией ядерных исследований является достаточно дорогим делом. Чтобы принимать участие, быть допущенным к этой деятельности, нужно заплатить немалые средства, которых Украина сейчас не имеет. Поэтому научные работники Национальной академии наук Украины принимают участие кто как может: на уровне индивидуального партнерства, на уровне участия в работе коллаборации. Но там тоже нужно платить, пусть и небольшие, средства, при том, что нет механизмов, как это сделать. Много проблем. Но приятно отметить, что Национальная академия наук Украины причастна к тому, что Украина приобщилась к построению большого адронного коллайдера. На официальном сайте CERN  наряду с Францией, США, Германией, другими странами, которые принимали участие в создании одной из самых важных составляющих коллайдера - детектора ALICE, находим и Украину.
Или еще такой пример. При пробных запусках большого адронного коллайдера (450 ГэВ) уже были полученные научные данные. Первая научная публикация с интерпретацией полученных данных вышла под авторством более 700 авторов. Среди них - фамилии 4 украинских ученых НАН Украины и ученого из Харьковского института научно-технологического приборостроения.
Это также является ответом на вопрос, где ныне находится украинская наука.
Хотел бы подчеркнуть, что мои ответы на поставленные вопросы никоим образом не претендуют на исчерпывающий характер. Деятельность НАН Украины, ее научных сотрудников является значительно многогранней и интересней, чем то, о чем мне удалось рассказать. Все, кто хочет узнать больше об академии и академических институтах, могут найти много интересной информации на странице www.nas.gov.ua. Там же можно узнать о достижениях и фундаментальной и прикладной науки.