Телефоны для связи:
(044) 256-56-56
(068) 356-56-56
» » «У всіх молодих літераторів стається збій, коли замість того, щоб піти і познайомитися з дівчиною, він пише першого вірша»

«У всіх молодих літераторів стається збій, коли замість того, щоб піти і познайомитися з дівчиною, він пише першого вірша»

19 декабрь 2018, Среда
122
0
«У всіх молодих літераторів стається збій, коли замість того, щоб піти і познайомитися з дівчиною, він пише першого вірша»5 вопросов Александру Ирванцу

Накануне публичной лекции "Полiт.ua" публикует традиционное блиц-интервью с нашим будущим гостем. На вопросы издания отвечает известный украинский поэт, писатель, член известной литературной группы «Бу-Ба-Бу»  Александр Ирванец. Напомним, что лекция состоится сегодня в киевском Доме ученых в 19-00.
Що може взагалі підштовхнути людину почати писати,  бути письменником?

«Я не скажу за всю Одессу…», краще розкажу, як це було в мене, але за загальними параметрами так було у всіх.  Людина відчуває, що мусить щось сказати. В мене це формулюється навіть жорсткіше – відчуваю, що крім мене цього не скаже ніхто. Загалом, у житті людини настає період, коли людині хочеться писати, тоді  дитина вивергає з себе перший віршик. І це нормально, це така сама ендокринологічна ситуація, як прищі на обличчі. 99,9% людей починають ділитися своїми думками через вірші, а 0,01% - такі, як  Любко Дереш, який написав п’ять романів, і як я його не допитувався, він стверджував, що віршів до романів не писав. Імпульсом до написання твору є внутрішній ендокринологічний виплеск у молодому віці. У всіх молодих літераторів стається збій, коли замість того, щоб піти і познайомитися з дівчиною, він пише першого вірша.
Хто такий письменник у сучасній Україні? Чим він відрізняється від російського, європейського, радянського письменника? Назвіть українських письменників, яких Ви цінуєте.

Український письменник відрізняється від російського і від європейського письменника так само, як російський відрізняється від європейського письменника. "Український письменник так само, як білоруський і молдавський, литовський, латиський, грузинський мусить пояснювати, що його країна - це не Росія", - як казав наш позаминулий президент.
І водночас, якщо він має достатню професійну підготовку, він мусить писати добре. На щастя, такі письменники вже є і в Україні, і в Білорусії, і в Грузії, й тому в культурі всіх ближніх народів перспективи все-таки існують.

Коли я буваю за кордоном, по всяких там Європах, найбільш толерантно сформульоване до мене питання звучить так: «Ви з України, тож ви мусите говорити російською». Зазвичай я відповідаю так: «Так, я говорю російською, але я не мушу». Тому, дивлячись на схід, ми маємо пояснити, що Україна - не Росія, а дивлячись на захід, ми мусимо пояснювати те саме, тільки для західного читача. Так, ми інакші. Я недавно дивився третю серію фільму «Перевізник» з Джейсоном Стетхемом та Катериною Чемко, яка грає дочку українського міністра. Є в цьому фільмі дуже показова фраза: головна героїня каже: «Ми не українці, ми росіяни». Перевізник каже, що це ж те саме. Дівчина не погоджується, підносить руку до чола і до серця та говорить: «We are different here and there». І це дуже важливо, якщо вже в голлівудських фільмах про це говорять, якщо вже Америка зрозуміла, що ми різні тут і там, то поступово зрозуміє і світ. І український письменник - не російський, не європейський - має це пояснювати світові. А щодо радянського письменника, то радянські письменники були всюди: і в Україні, і в Естонії, і в Казахстані. На жаль, радянські письменники ще й сьогодні є членами спілки письменників України. І мислять, живуть, і думають та відчувають так само, як багато років тому, передплачують "Літературну Україну", читають статті про самих себе. Українська радянська література ніби замкнена сфера, що залишилась у рамках сьогоднішньої України. Вона є і до неї належать дуже багато навіть сучасних письменників - Шевченківських лауреатів: Любов Голота, Петро Перебийніс, Павло Мовчан. Це все українська радянська література. Тоді як моє покоління, в переважній більшості, струсило з себе отой прикметник «радянська» і стало нормальною сучасною літературою - «укрсучліт», як нас називають. Але в моїй лекції про дядечка письменника це не буде образ  ідеального письменника. Це письменник, про якого думає народ і який завжди зважає на думку оточення і намагається відповідати своєму образу.  Це такий собі письменник у піджаку.

А зі справжніх письменників я можу назвати Павла Загребельного,  Ліну Костенко – добрі письменники старшого покоління. Ліну Костенко я дуже люблю як поетесу. І богу дякувати,  з нею ніколи не був знайомий і не познайомлюся. З рештою, Василь Шкляр,Микола Рябчук, Юрій Винничук, Богдан Жолдак, Юрій Андрухович, Оксана Забужко, Віктор Неборак, вже й  Ірванця я туди допишу, і молодші генерації – той самий Сергій Жадан, Любко Дереш.  Це нормальні українські письменники.
Ви ведете курс теорії та практики драматургії на відділі літературної творчості в Острозькій академії. Чи бачите Ви потенційних «дядечків письменників» серед ваших студентів? Яким потенціалом вони мають володіти?

На відділі я веду курс теорії і практики драматургії, тобто в силу своїх скромних можливостей намагаюся вчити студентів писати п’єси.  За перший тиждень, що я вів у жовтні, я не встиг їх ще навчити, але заклав зерна, які на весну, коли я вернуся, в лютому чи в березні, продовжувати читати, дадуть сходи, як це буває навесні. Лекція, яку я читатиму в середу, буде адаптованою витяжкою того матеріалу, який я читаю студентам. Їм я пояснюю, що значить зв’язати своє життя з літературою, що значить бути потенційним письменником. 

Серед них я поки що бачу «дядечків письменників», а справжніх письменників не так багато. За шість років, які я викладаю в Острозькій академії, хтось з українських класиків, чи то Іван Драч, чи то Микола Вінграновський, в одному зі своїх віршів писав: «Я маю погану пам’ять, я все пам’ятаю». Я дуже добре пам’ятаю себе в їхньому віці і не намагаюсь високо нестися, я об’єктивно дивлюсь на речі. Я на них сварюся, оскільки я в свої дев’ятнадцять умів і знав набагато більше, ніж вони. Вони там всяко відбріхуються, тому що є Інтернет, тому що є мобільні телефони. А у вас того не було. Так, я читав книжки, і в свої вісімнадцять-дев’ятнадцять писав добре.  За шість років викладання в основні академії був один лише хлопчик, який писав у свої дев’ятнадцять так, як я писав. Тобто за шість років був лише один, якого я визнаю рівним собі.

Колись Іллю Оренбурга, знаменитого письменника запитали: «А зачем вообще нужен Литинститут, если из 100 выпускников будет один писатель. Кем же будут остальные?». Він відповів, що решта будуть кваліфікованими читачами. Нам потрібні і кваліфіковані письменники, і  кваліфіковані читачі.  А яким потенціалом вони мають володіти, мені важко сказати. Оскільки мені багато років, а їм мало, і тому що вони комп’ютером володіють набагато краще за мене. Може, цей потенціал якраз буде в комп’ютері. Але як на мене, поезія все одно лишиться поезією навіть у самий електронний час. Наприклад, білоруський поет Андрій Ходанович вже пише вірші у вигляді sms-ок. А в Китаї чоловік написав sms-роман.  Він став переможцем конкурсу sms-романів. Загальними критеріями все одно будуть людяність і щирість – чи  то сто років потому, чи сто років після нас.
Які основні міфи керують думкою середнього читача, щодо письменників?

Читач, який читає, хоч трошки щось знає про письменника. Він осягає особистість письменника через його книжки. А моя лекція буде не про читача, а про середнього обивателя, який щось десь чув. Є дуже багато міфів, тут я всіх запрошую на свою лекцію.Є міфи, що на письменника не треба вчитися, як приклад  приводиться Тарас Шевченко – простий сільський хлопець, який, закінчив Художню академію, але на письменника він не вчився. З більш наближених у часі міфів є такий, що письменник є дуже багатим, при тому,  що кожен з цих людей книжок не читає, але підозрює, що на відміну від нього всі інші їх читали.  І читали багато. Інакше чому б книжки видавали у такій кількості. Якщо б це не було вигідно, ніхто б за це не брався. Оце основні міфи, про які я буду говорити на лекції. Але в основному письменницька діяльність огорнута міфами, це однозначно.
Наскільки важлива письменнику реакція та резонанс щодо його творчості?

Реакція письменника щодо його творчості дуже важлива. Я уявляю, що можуть існувати такі люди, що пишуть на безлюдному острові  та відсилають свої романи літературному агенту, чекаючи гонорару. Але я не вірю в таку позицію. Ти можеш забетонувати два квадратних метри асфальту, але тобі важливо, щоб прийшов якийсь майстер і сказав: «Молодець, добре забетонував». Все одно людям цікаво, що про них думають, їм важливі відгуки суспільства.
Обсудить
Добавить комментарий
Комментарии (0)