Телефоны для связи:
(044) 256-56-56
(068) 356-56-56
» » Україна як Польща: путівник

Україна як Польща: путівник

07 декабрь 2018, Пятница
818
0
Україна як Польща: путівникПрезентація двох томів видатної як для наших широт праці "Польські замки і резиденції в Україні" відбулася в Будинку вчених цієї середи. Для проекту "Публічних лекцій Політ.ua" то була значна подія не тільки тому, що ми долучилися до дуже цікавої, і, прямо скажемо, доброї справи, але й тому, що вперше в нас проходили два заходи в сусідніх залах – в Білій вітальні була лекція про вулкани Камчатки і як їх вивчають українські вчені. А в Зеленій вітальні зібрались ті, кого цікавить питання не російської природи на Далекому Сході, а польських резиденцій в Україні.

Дмитро Антонюк зібрав в своїх "путівниках" інформацію про 470 замків і резиденцій, якими володіли поляки в різні часи свого перебування на тій території, що зараз зветься нашою з  вами країною. Ця дуже велика кількість описаних з любов'ю та значним хистом будівль зараз знаходиться у дуже різному стані: від відреставрованого за часів Кучми-Ющенка Палацу Потоцьких в Львові, до Свірзького замку, в якому знімалися радянські "Три Мушкетери" і який зараз потребує хоча б  5 тісяч гривень, з приводу чого пан Дмитро започаткував цікаву ініціативу.
 
Дмитро Антонюк, виступаючи перед численними слухачами, спеціально підкреслив, що та інформація, яку бажаючі прочитають в двох темах праці, є унікальною. Тому що ці розвідки – то є власний досвід автора. Так, він економіст, але, як він  сповістив: "народився мандрівником, бо одна з перших моїх згадок дитинства – це згадка про подорож на автомобілі навколо Києва з батьками".

І по всій цій півтисячі резиденцій пан Дмитро проїхав "своїми ногами", точніше, колесами старенького "Фольксвагена". Як дізналися слухачі, в деяких місцях він давав хабарі, щоб потрапити до "об’єктів" (якщо це була територія військової частини), десь на нього ледь не спускали собак (де це був ковбасний цех), а десь – зустрічали майже з радістю, сподіваючись на допомогу (якщо це була школа або ПТУ).
Пан Дмитро супроводжував презентацію показом фотографій зі своїх розвідок. Багато з них увійшли до книг, але в цей день ми могли насолодитись їх більш якісними варіантами. 

 
Звертаючи увагу на своєрідний формат видання (притаманний, до речі, для видавництва "Грані-Т") без адрес, телефонів, GPS-координат, а також без довідкового апарату на кшталт іменного чи географічного показника, Дмитро Антонюк зазначив, що книги – класичний жанр позачасових "подорожніх нотаток", які не потребують телефонних номерів, що змінюються, або розкладу транспорту, який практично не їздить. То ж читач має можливість просто насолодитись описами залишків польського панування в Україні.

Але зараз ми разом з автором дякуємо Польському інституту у Києві за підтримку, як моральну, так і матеріальну, цього чудового проекту. Ярослав Годун, директор Інституту, на презентації був зустрінутий оплесками вдячних читачів.
І чекаємо від, приміром, Російського центру науки і культури у Києві щось подібного стосовно російських резиденцій.
А особисто мені весь вечір згадувався анекдот про те, як вуйка після війни приймають до партії (він там був якийсь бригадир, та й в цьому карпатському селі ж мав би бути хоч один комуніст). Так ось його і питають: "А как ви прєдставляєтє сєбє комунізм?". А він і відповіда: "Той й, думаю, буде ото як було за Польщі".
Обсудить
Добавить комментарий
Комментарии (0)