ЗАКОН УКРАЇНИ «Про державну службу»

Проект
Вноситься Президентом України
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про державну службу

Цей Закон визначає основи державної служби, порядок вступу на державну службу, її проходження та припинення, правовий статус державного службовця.

РОЗДІЛ І
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Визначення термінів
1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:
1) державна служба – публічно-правовий інститут, основними функціями якого є підготовка пропозицій щодо формування державної політики, забезпечення її реалізації, надання адміністративних послуг фізичним та юридичним особам, а також відповідна професійна діяльність державних службовців;
2) державний службовець – громадянин України, який перебуває у публічно-правових відносинах з державою і займає посаду в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження з метою забезпечення виконання функцій органом державної влади щодо:
розроблення та експертизи пропозицій стосовно формування державної політики і проектів нормативно-правових актів;
реалізації державно-владних повноважень стосовно фізичних і юридичних осіб, які не підлеглі та не підпорядковані органу державної влади, в тому числі надання адміністративних послуг, здійснення контролю та нагляду;
управління державним майном, у тому числі державними коштами, державними корпоративними правами, організації виконання державних програм, а також управління персоналом органів державної влади;
здійснення інших заходів, безпосередньо пов'язаних із реалізацією завдань і функцій держави;
3) органи державної влади – органи виконавчої влади та інші державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, а також їх апарат і територіальні органи;
4) посада державної служби – визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця органу державної влади з установленими відповідно до законодавства посадовими обов'язками у межах повноважень, зазначених у пункті 2 цієї частини;
5) посадові обов'язки – перелік функцій і повноважень, закріплених законодавством за посадою державної служби, обов'язок щодо виконання яких має державний службовець, який займає цю посаду, і що відображаються у його посадовій інструкції;
6) керівник державної служби в органі державної влади – посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в органі державної влади, до посадових обов'язків якої належать повноваження з питань державної служби у цьому органі державної влади, якщо інше не передбачено законом;
7) суб'єкт призначення – орган державної влади або посадова особа, уповноважені відповідно до законодавства призначати на посади державної служби та звільняти з таких посад;
8) профіль професійної компетентності – набір знань, умінь та навичок, необхідних державному службовцю для ефективного виконання посадових обов'язків;
9) ротація державних службовців – періодичне переведення державного службовця з однієї посади державної служби на іншу посаду державної служби в межах однієї групи посад державної служби.
2. Терміни "близькі особи", "конфлікт інтересів", "корупція", "корупційне правопорушення" вживаються в цьому Законі у значеннях, визначених законом про основні засади запобігання і протидії корупції.
Стаття 2. Сфера дії Закону
1. Цей Закон регулює правовідносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
2. Дія цього Закону не поширюється на:
1) Президента України, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, народних депутатів України;
2) помічників-консультантів народних депутатів України;
3) працівників прокуратури, яким присвоюються класні чини, та суддів;
4) працівників органів державної влади, що виконують допоміжні функції та функції з обслуговування;
5) працівників державних підприємств, установ та організацій, а також інших суб'єктів господарювання державної форми власності;
6) військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та інших органів, яким присвоюються спеціальні звання.
3. Перелік посад працівників органів державної влади, які виконують допоміжні функції та функції з обслуговування, затверджується спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
Стаття 3. Основні принципи державної служби
1. Основними принципами державної служби є:
1) верховенство права;
2) законність;
3) професіоналізм;
4) доброчесність;
5) патріотизм;
6) політична нейтральність і лояльність;
7) прозорість діяльності;
8) персональна відповідальність державного службовця.
Стаття 4. Групи та підгрупи посад державної служби

1. Посади державної служби поділяються на групи залежно від характеру та обсягу посадових обов'язків.
Установлюються такі групи посад державної служби:
група А – посади керівників, заступників керівників органів державної влади, членів державних колегіальних органів, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України; голів, заступників голів  місцевих державних адміністрацій;
група Б – посади керівників, заступників керівників самостійних структурних підрозділів органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України, місцевих державних адміністрацій; керівників, заступників керівників органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на територію однієї чи кількох адміністративно-територіальних одиниць;
група В – посади керівників, заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних структурних підрозділів органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України, місцевих державних адміністрацій; керівників, заступників керівників самостійних структурних підрозділів органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на територію однієї чи кількох адміністративно-територіальних одиниць;
група Г – посади керівників, заступників керівників структурних підрозділів у складі структурних підрозділів, що не є самостійними, органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України, місцевих державних адміністрацій; посади керівників, заступників керівників структурних підрозділів у складі самостійних  структурних підрозділів органів державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на територію однієї чи кількох адміністративно-територіальних одиниць;
група Д – посади в органах державної влади, що не передбачають здійснення керівних функцій.
2. Групи посад державної служби залежно від  організаційно-правового рівня органу державної влади поділяються на підгрупи.
До підгруп А1, Б1, В1, Г1, Д1 належать посади державної служби в Адміністрації Президента України, Раді національної безпеки і оборони України, Апараті Верховної Ради України, а також Центральній виборчій комісії, Рахунковій палаті, Вищій раді юстиції (крім їх апаратів).
До підгруп А2, Б2, В2, Г2, Д2 належать посади державної служби в  консультативних, дорадчих та інших допоміжних органах і службах, утворених Президентом України для здійснення своїх повноважень (крім Адміністрації Президента України), органах державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на всю територію України.
До підгруп А3, Б3, В3, Г3, Д3 належать посади державної служби в органах державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва або Севастополя.
До підгруп А4, Б4, В4, Г4, Д4 належать посади державної служби  в органах державної влади, повноваження (юрисдикція) яких поширюються на територію одного або кількох районів.
3. Посади помічників і радників Президента України відносяться до підгрупи А1.
Посади керівників патронатних служб членів Кабінету Міністрів України належать до підгрупи А2.
Посади працівників патронатних служб членів Кабінету Міністрів України належать до підгрупи Б2.
4. Класифікація посад державної служби за підгрупами здійснюється спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
5. На помічників і радників Президента України, керівників і працівників патронатних служб членів Кабінету Міністрів України не поширюються положення цього Закону, якими встановлено необхідність проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби, мінімальні загальні вимоги до рівня професійної компетентності, можливість випробування державного службовця з метою визначення відповідності рівня його професійної компетентності посадовим обов'язкам на посаді, порядок оцінювання результатів службової діяльності державних службовців.
Стаття 5. Державне управління у сфері державної служби
1. Державне регулювання та проведення державної політики у сфері державної служби здійснюється спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
2. Управління державною службою в органах державної влади здійснюється керівником державної служби в цих органах.
Стаття 6. Правове регулювання державної служби
1. Правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим Законом, іншими законами, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого державного органу з питань державної служби. 
2. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині, що не врегульована цим Законом.
3. Контроль за додержанням в органах державної влади цього Закону та інших актів законодавства про державну службу здійснюється спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби у межах його повноважень.
Стаття 7. Фінансування державної служби
1. Фінансування державної служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та місцевих бюджетів.
РОЗДІЛ ІІ
ПРАВОВИЙ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
Стаття 8. Права державного службовця
1. Державний службовець має право на:
1) безпечні умови служби;
2) оплату праці залежно від займаної посади державної служби та результатів службової діяльності;
3) підвищення рівня професійної компетентності за рахунок державних коштів;
4) відпустку та пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону;
5) захист своїх прав, свобод і законних інтересів;
6) повагу до своєї особистості, гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку інших осіб;
7) проведення службового розслідування на власну вимогу з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри;
8) отримання необхідної інформації для виконання посадових обов'язків;
9) безперешкодне ознайомлення з документами, що стосуються проходження ним державної служби;
10) чітке визначення обсягу своїх посадових обов'язків.
Стаття 9. Обов'язки державного службовця
1. Державний службовець зобов'язаний:
1) діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) дотримуватися принципів державної служби;
3) сумлінно виконувати рішення органів державної влади, накази (доручення) керівників, надані у межах їх повноважень;
4) сумлінно виконувати свої посадові обов'язки;
5) шанобливо і доброзичливо ставитися до  інших осіб;
6) дотримуватися встановлених правил професійної етики державного службовця;
7) дотримуватися законодавства про основні засади запобігання і протидії корупції та обмежень, установлених законом про основні засади запобігання і протидії корупції;
8) запобігати виникненню конфлікту інтересів під час проходження державної служби;
9) додержуватися правил внутрішнього службового розпорядку органу державної влади;
10) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності.
Стаття 10. Виконання державним службовцем доручень
1. Державні службовці під час виконання посадових обов'язків діють у межах повноважень, визначених законодавством та посадовими інструкціями.
2. Доручення керівників усіх рівнів, надані у межах їх повноважень, є обов'язковими до виконання підлеглими державними службовцями, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
3. Державний службовець у разі виникнення в нього сумніву у законності наданого керівником доручення має право вимагати його письмового підтвердження, після отримання якого зобов'язаний виконати таке доручення. У цьому випадку державний службовець звільняється від відповідальності, якщо доручення буде визнане незаконним у встановленому порядку, крім випадків виконання явно злочинного наказу.
Якщо державний службовець виконав незаконне доручення, не скориставшись правом вимоги його письмового підтвердження, він несе за це відповідальність згідно із законом.
Стаття 11. Вимоги до політичної нейтральності та лояльності державного службовця
1. Державний службовець у межах своїх повноважень повинен об'єктивно і неупереджено виконувати законні накази (доручення) осіб, які займають політичні посади і яким він підпорядкований, незалежно від партійної приналежності цих осіб та особистих політичних переконань державного службовця.
2. Державний службовець не має права бути членом політичних партій, організовувати страйки та брати в них участь.
3. Державному службовцю забороняється брати участь у передвиборній агітації, крім випадків його реєстрації кандидатом на виборну посаду.
У разі реєстрації державного службовця кандидатом на пост Президента України, у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, на посаду сільського, селищного, міського голови він повинен протягом двох тижнів з моменту реєстрації подати заяву про надання відпустки на період виборчого процесу.
4. Державний службовець під час виконання посадових обов'язків не має права демонструвати свої політичні погляди та вчиняти інші дії, що будь-яким чином можуть свідчити про його особливе ставлення до певних політичних партій.
Стаття 12. Гарантії реалізації права доступу до державної служби та прав державного службовця
1. У разі порушення наданих цим Законом прав або виникнення перешкод у їх реалізації право подати керівникові державної служби в органі державної влади відповідну письмову заяву мають:
1) особи, які претендують на зайняття посад державної служби та бажають узяти участь у конкурсі на зайняття вакантних посад державної служби;
2) кандидати на посади державної служби, які взяли участь у конкурсі на зайняття вакантних посад державної служби;
3) переможці конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби;
4) державні службовці;
5) особи, звільнені з посад державної служби.
2. Обгрунтована відповідь за заявою надається заявнику у письмовій формі протягом десяти календарних днів з моменту отримання та реєстрації заяви.
Особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають право звернутися до спеціально уповноваженого державного органу з питань державної служби зі скаргою у разі неотримання в установлений строк обгрунтованої відповіді на свою заяву та отримати відповідь на таку скаргу протягом десяти календарних днів з моменту її отримання та реєстрації.
3. Рішення керівника державної служби в органі державної влади за заявою особи, зазначеної в частині першій цієї статті, може бути протягом трьох днів з моменту отримання відповіді на таку заяву оскаржене до спеціально уповноваженого державного органу з питань державної служби.
У такому випадку спеціально уповноважений орган з питань державної служби проводить у встановленому порядку службове розслідування з метою встановлення факту порушення прав особи, наданих цим Законом, або відсутності такого факту.
РОЗДІЛ III
УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЮ СЛУЖБОЮ
В ОРГАНАХ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ
Стаття 13. Керівник  державної служби в органі державної влади
1. Управління державною службою в органі державної влади здійснюється керівником державної служби в органі державної влади.
Керівником державної служби в органі державної влади є керівник апарату цього органу, якщо інше не передбачено законом.
Керівник апарату відповідальний перед керівником відповідного органу державної влади за функціонування державної служби в органі державної влади.
Профіль професійної компетентності посади керівника апарату та вимоги до рівня професійної компетентності осіб, які претендують на зайняття такої посади, визначається спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби, якщо інше не передбачено законом.
Якщо в органі державної влади відсутня посада керівника апарату, керівником державної служби в органі державної влади є керівник цього органу.
2. Керівник державної служби в органі державної влади, якщо інше не передбачено законом:
1) організовує проведення конкурсів на зайняття вакантних посад державної служби груп Б, В, Г і Д та забезпечує прозорість і об'єктивність таких конкурсів відповідно до вимог цього Закону;
2) призначає осіб на посади державної служби груп Б, В, Г і Д та звільняє їх з посад;
3) присвоює ранги державним службовцям, які займають посади державної служби груп Б, В, Г і Д;
4) виконує функції роботодавця для працівників органу державної влади, прийнятих на роботу на умовах трудового договору;
5) забезпечує підвищення рівня професійної компетентності державних службовців;
6) забезпечує ефективне функціонування системи оцінювання результатів службової діяльності державних службовців;
7) забезпечує дотримання державними службовцями службової дисципліни;
8) приймає у межах своїх повноважень рішення про заохочення державних службовців та притягнення їх до дисциплінарної відповідальності;
9) забезпечує створення належних умов для виконання державними службовцями своїх обов'язків;
10) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Стаття 14. Служба персоналу органу державної влади
1. У кожному органі державної влади утворюється служба персоналу.
Служба персоналу – самостійний структурний підрозділ або окрема посада державної служби в органі державної влади (залежно від його чисельності), що забезпечує здійснення керівником державної служби в органі державної влади своїх повноважень, відповідає за документальне оформлення вступу на державну службу, її проходження та припинення, добір персоналу та планування його розвитку, забезпечення постійного підвищення рівня професійної компетентності державних службовців, а також виконує інші функції, передбачені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Служба персоналу має право на обробку персональних даних фізичних осіб відповідно до Закону України "Про захист персональних даних" для виконання покладених на цю службу повноважень.
2. Типове положення про службу персоналу органу державної влади затверджується спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
РОЗДІЛ IV
ВСТУП НА ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ
ТА ПРОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
Глава 1. Загальні умови вступу на державну службу
Стаття 15. Право на державну службу та обмеження щодо вступу на державну службу
1. Право на державну службу з урахуванням вимог щодо рівня професійної компетентності та обмежень, установлених цим Законом, мають повнолітні громадяни України незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, що вільно володіють державною мовою.
2. На державну службу не може вступити особа, яка:
1) визнана в установленому законом порядку недієздатною або обмежено дієздатною;
2) має судимість за вчинення умисного злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку;
3) відповідно до судового рішення позбавлена права займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави, та/або займати відповідні посади;
4) піддавалась адміністративному стягненню за вчинення корупційного правопорушення – протягом року з дня, коли особа була піддана адміністративному стягненню за зазначене правопорушення;
5) має громадянство іншої держави.
3. Не допускається прийняття на державну службу осіб, що будуть підпорядковані близьким особам.
У разі виникнення під час проходження державної служби відносин підпорядкованості між близькими особами вони невідкладно повідомляють про це керівника державної служби в органі державної влади та вживають заходів щодо усунення таких обставин у п'ятнадцятиденний строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, такі особи у місячний строк підлягають переведенню на інші посади, що виключають їх підпорядкування один одному.
У разі неможливості переведення особа, яка перебуває в підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 цього Закону.
4. Особа, яка вступає на державну службу, зобов'язана до призначення на посаду державної служби припинити членство у політичній партії, позбавитися статусу підприємця, вийти зі складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств, організацій, спілок, об'єднань, кооперативів, що провадять підприємницьку діяльність, припинити виконання роботи за сумісництвом, крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики зі спорту.
Стаття 16. Вимоги до рівня професійної компетентності особи, яка претендує на зайняття посади державної служби
1. Особа, яка претендує на зайняття посади державної служби, якщо інше не визначено законом, повинна відповідати таким мінімальним загальним вимогам щодо рівня її професійної компетентності:
1) для посад підгрупи А2 – повна вища освіта, стаж роботи не менше восьми років, досвід роботи на керівних посадах або на посадах державної служби підгрупи А3 або Б2 не менше п'яти років;
2) для посад підгруп А3 – повна вища освіта, стаж роботи не менше  семи років, досвід роботи на керівних посадах або на посадах державної служби підгрупи А4 або Б3 не менше чотирьох років;
3) для посад підгруп А4 – повна вища освіта, стаж роботи не менше шести років, досвід роботи на керівних посадах або на посадах державної служби підгрупи Б4 не менше трьох років;
4) для посад підгрупи Б1 – повна вища освіта, стаж роботи не менше  семи років, досвід роботи на керівних посадах або на посадах державної служби підгрупи Б2 або В1 не менше чотирьох років;
5) для посад підгруп Б2 – повна вища освіта, стаж роботи не менше шести років, досвід роботи на керівних посадах або на посадах державної служби підгрупи Б3 або В2 не менше трьох років;
6) для посад підгрупи Б3 – повна вища освіта, стаж роботи не менше п'яти років, досвід роботи на керівних посадах або на посадах державної служби підгрупи Б4 або В3 не менше двох років;
7) для посад підгрупи Б4 – повна вища освіта, стаж роботи не менше чотирьох років, досвід роботи на керівних посадах або на посадах державної служби підгрупи Г4  або Д4 не менше одного року;
8) для посад підгрупи В1 – повна вища освіта, стаж роботи не менше  п'яти років, досвід роботи на посадах державної служби підгрупи В2, Г1 або Д1 не менше двох років;
9) для посад підгрупи В2 – повна вища освіта, стаж роботи не менше  чотирьох років, досвід роботи на посадах державної служби підгрупи В3, Г2 або Д2 не менше одного року;
10) для посад підгрупи В3 – повна вища освіта, стаж роботи не менше трьох років, досвід роботи на посадах державної служби підгрупи Г4 або Д3 не менше одного року;
11) для посад підгрупи В4 – повна вища освіта, стаж роботи не менше двох років;
12) для посад підгрупи Г1 – повна вища освіта, стаж роботи не менше  трьох років, досвід роботи на посадах державної служби підгрупи Г2 або Д1 не менше одного року;
13) для посад підгрупи Г2 – повна вища освіта, стаж роботи не менше двох років, досвід роботи на посадах державної служби підгрупи Г3 або Д2 не менше одного року;
14) для посад підгрупи Г3 – повна вища освіта, стаж роботи не менше  двох років, досвід роботи на посадах державної служби підгрупи Г4 або Д3 не менше одного року;
15) для посад підгрупи Г4 – базова вища освіта;
16) для посад підгрупи Д1 – повна вища освіта, стаж роботи не менше двох років, досвід роботи на посадах державної служби підгрупи Д2 або Г2 не менше одного року;
17) для посад підгрупи Д2 – повна вища освіта, стаж роботи не менше  одного року;
18) для посад підгрупи Д3 – повна вища освіта;
19) для посад підгрупи Д4 – базова вища освіта.
2. Спеціальні вимоги до рівня професійної компетентності осіб, які претендують на зайняття відповідних посад державної служби, якщо інше не визначено законом, затверджуються суб'єктом призначення на ці посади, крім вимог до рівня професійної компетентності осіб, які претендують на зайняття посади керівника апарату, у порядку, визначеному спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
Стаття 17. Вступ на державну службу

1. Вступ особи на державну службу здійснюється шляхом призначення:
1) на посаду державної служби групи А – у порядку, визначеному Конституцією та законами України, без обов'язкового проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби. У разі коли рішення про проведення конкурсу приймає суб'єкт призначення, конкурс проводиться у порядку, визначеному спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби;
2) на посаду державної служби груп Б, В, Г і Д – за результатами конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби в порядку, визначеному цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 18. Присяга державного службовця
1. Особа, призначена на посаду державної служби вперше, повинна публічно скласти присягу такого змісту:
"Усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю, що буду вірно служити Українському народові, додержуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права, свободи і законні інтереси людини і громадянина, честь держави, з гідністю нести високе звання державного службовця та сумлінно виконувати свої обов'язки".
2. Державний службовець після публічного складення присяги підписує її текст та зазначає дату її складення. Підписаний текст присяги є складовою особової справи державного службовця.
Про складення присяги робиться запис у трудовій книжці державного службовця.
3. У разі відмови особи від складення присяги державного службовця вона звільняється з посади державної служби.
Стаття 19. Початок службових відносин
1. Службові відносини особи, яка вступає на державну службу вперше, розпочинаються з дати підписання тексту присяги, а в разі наступного призначення на посаду державної служби – з дати такого призначення.
Глава 2. Конкурс на зайняття вакантних посад державної служби
Стаття 20. Конкурсна комісія та порядок проведення конкурсу на зайняття вакантних посад державної служби
1. Конкурс на зайняття вакантних посад державної служби груп Б, В, Г і Д (далі – конкурс) проводить утворена керівником державної служби в органі державної влади конкурсна комісія у складі не менше п'яти осіб.
2. До складу конкурсної комісії можуть включатися державні службовці, у тому числі з інших органів державної влади, а також експерти з числа фахівців у відповідній сфері.
Особа, яка претендує на зайняття посади державної служби, а також близькі їй особи не можуть бути членами конкурсної комісії.
3. Засідання конкурсної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини від її складу.
Рішення конкурсної комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість від її складу.
4. Конкурс передбачає складення іспитів (тестування) та проведення співбесіди.
Порядок проведення конкурсу визначається спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
Стаття 21. Оприлюднення інформації про вакантні посади державної служби та оголошення про проведення конкурсу
1. Інформація про вакантні посади державної служби в органі державної влади оприлюднюється ним не рідше ніж один раз на місяць.
2. Оголошення про проведення конкурсу оприлюднюється у порядку, встановленому спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
Оголошення про проведення конкурсу оприлюднюється не пізніше ніж у місячний строк з дня виникнення вакансії.
3. В оголошенні про проведення конкурсу зазначаються:
1) найменування і місцезнаходження органу державної влади;
2) назва та підгрупа посади державної служби;
3) посадові обов'язки;
4) умови оплати праці;
5) вимоги до рівня професійної компетентності кандидата на посаду державної служби відповідно до профілю її професійної компетентності;
6) перелік необхідних документів та строк їх подання;
7) дата і місце проведення конкурсу;
8) інформація щодо строковості чи безстроковості призначення переможця конкурсу;
9) прізвище, номер телефону та адреса електронної пошти особи, яка надає додаткову інформацію з питань проведення конкурсу.
4. Строк подання документів для участі у конкурсі не може становити менше 20 та більше 30 календарних днів з дня опублікування оголошення про проведення конкурсу.
Стаття 22. Документи для участі у конкурсі
1. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, подає в установленому порядку до конкурсної комісії такі документи:
1) заяву про участь у конкурсі з наданням згоди на проведення спеціальної перевірки, а також обробку та зберігання персональних даних;
2) копію документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України;
3) копію документа про вищу освіту;
4) особову картку встановленого зразка;
5) копію довідки органу державної податкової служби про присвоєння ідентифікаційного номера, крім осіб, які відповідно до закону його не мають;
6) відомості про майно, доходи і зобов'язання фінансового характеру (в тому числі за кордоном) за минулий рік;
7) копію трудової книжки;
8) мотиваційний лист довільної форми, в якому обгрунтовуються мотиви вступу особи на державну службу.
2. Особа, яка бажає взяти участь у конкурсі, має право додати до заяви про участь у конкурсі інші документи, крім зазначених у частині першій цієї статті.
3. Документи переможця конкурсу, зазначені у частині першій цієї статті, у разі призначення його на посаду державної служби стають складовою його особової справи.
Стаття 23. Результати конкурсу
1. Рішення конкурсної комісії оформлюється протоколом, який підписується присутніми на її засіданні членами, не пізніше трьох робочих днів після його проведення і зберігається в органі державної влади, в якому проводився конкурс, протягом п'яти років, а після закінчення зазначеного строку передається до архіву для зберігання.
2. Інформація про переможця конкурсу оприлюднюється не пізніше трьох робочих днів після підписання протоколу засідання конкурсної комісії у порядку, встановленому спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
3. Витяг із протоколу засідання конкурсної комісії є складовою особової справи державного службовця, якого призначено на посаду державної служби за результатами відповідного конкурсу.
Стаття 24. Повторний конкурс на зайняття вакантних посад державної служби
1. Повторний конкурс на зайняття вакантних посад державної служби проводиться в разі:
1) виявлення порушень у проведенні конкурсу. У цьому випадку рішення конкурсної комісії скасовується посадовою особою, за рішенням якої було оголошено конкурс, а про проведення повторного конкурсу оголошується не пізніше десяти робочих днів з моменту скасування рішення конкурсної комісії;
2) якщо жоден з учасників конкурсу не пройшов конкурсний добір;
3) відсутності заяв про участь у конкурсі;
4) подання заяви про участь у конкурсі однією особою. У випадку, якщо заяву про участь у повторному конкурсі знову подала одна особа, керівник державної служби в органі державної влади або суб'єкт призначення приймає рішення стосовно доцільності проведення конкурсу. У разі прийняття рішення про недоцільність проведення конкурсу особа, яка подала заяву про участь у повторному конкурсі, не звільняється від складення іспитів (тестування) та проходження співбесіди, за результатами яких приймається рішення про призначення особи на посаду державної служби;
5) виявлення за результатами спеціальної перевірки обмежень щодо вступу на державну службу переможця конкурсу.
Глава 3. Призначення на посаду державної служби
Стаття 25. Порядок призначення на посаду державної служби
1. Рішення про призначення приймається після проведення спеціальної перевірки:
1) на посаду державної служби групи А – суб'єктом призначення, визначеним Конституцією та законами України у порядку, передбаченому Конституцією України, цим та іншими законами України;
2) на посаду державної служби груп Б, В, Г і Д – керівником державної служби в органі державної влади за результатами конкурсу не пізніше                 30 календарних днів після оприлюднення інформації про його переможця, якщо інше не передбачено законом.
2. У день призначення особи на посаду державної служби служба персоналу в органі державної влади зобов'язана ознайомити державного службовця з правилами внутрішнього службового розпорядку органу державної влади, посадовою інструкцією та вручити йому службове посвідчення.
Стаття 26. Випробування при призначенні на посаду державної служби
1. При призначенні на посаду державної служби груп Б, В, Г і Д може бути передбачено випробування державного службовця з метою визначення відповідності рівня його професійної компетентності посадовим обов'язкам на відповідній посаді. Строк випробування встановлюється від 60 до 120 календарних днів.
2. У період випробування на державного службовця поширюється дія цього Закону та інших актів законодавства про державну службу.
3. До строку випробування не зараховуються період тимчасової непрацездатності державного службовця, період складення заліків та іспитів, час підготовки і захисту дипломного проекту, інших робіт, передбачених навчальною програмою, та інші періоди, коли державний службовець фактично не виконував посадових обов'язків.
4. Керівник державної служби в органі державної влади має право звільнити державного службовця з посади державної служби до закінчення строку випробування у разі виявлення невідповідності рівня його професійної компетентності посадовим обов'язкам на відповідній посаді, попередивши його про це у письмовій формі не пізніше ніж за сім календарних днів із зазначенням підстав для визнання державного службовця таким, що не пройшов випробування.
5. До закінчення строку випробування державний службовець має право звільнитися за власним бажанням, попередивши про це керівника державної служби в органі державної влади у письмовій формі не пізніше ніж за 14 календарних днів.
6. У разі коли строк випробування закінчився, а державний службовець продовжує займати посаду державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування.
Глава 4. Проходження державної служби
Стаття 27. Ранги державних службовців

1. Установлюється дев'ять рангів державних службовців. Порядок присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями визначаються спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
2. Присвоюються такі ранги:
державним службовцям, які займають посади державної служби підгрупи А1, – 1 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп А2, Б1, – 1, 2 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгрупи А3, – 1, 2, 3 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп А4, Б2, В1, – 2, 3, 4 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп Б3, В2, Г1, – 3, 4, 5 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп Б4, В3, Г2, Д1, – 4, 5, 6 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп В4, Г3, Д2, – 5, 6, 7 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгруп Г4, Д3, – 6, 7, 8 ранг;
державним службовцям, які займають посади державної служби підгрупи Д4, – 7, 8, 9 ранг.
3. Президент України присвоює 1 і 2 ранги державних службовців.
Інші ранги державним службовцям, які займають посади державної служби групи А, присвоюються суб'єктом призначення, а державним службовцям, які займають посади державної служби груп Б, В, Г і Д,– керівником державної служби в органі державної влади, якщо інше не передбачено законом.
4. Ранги державних службовців присвоюються одночасно з призначенням на посаду державної служби (у разі встановлення строку випробування – після його закінчення).
5. У разі переходу на посаду державної служби нижчої категорії або у межах однієї категорії, а також у разі звільнення з державної служби та наступного повернення на неї за державним службовцем зберігається присвоєний йому ранг.
6. Державному службовцю, який вперше призначається на посаду державної служби, присвоюється найнижчий ранг у межах відповідної підгрупи посад державної служби.
Стаття 28. Особова справа державного службовця
1. Щодо кожного державного службовця створюється особова справа, ведення якої розпочинається одночасно зі вступом особи на державну службу та припиняється одночасно з досягненням цією особою граничного віку перебування на державній службі.
Ведення особової справи державного службовця припиняється також у разі визнання його недієздатним або обмежено дієздатним згідно з судовим рішенням, що набрало законної сили, набрання законної сили вироком суду, що унеможливлює проходження державної служби, смерті або визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим згідно з судовим рішенням, що набрало законної сили.
2. Порядок ведення особових справ державних службовців визначається спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
Стаття 29. Стажування державного службовця
1. З метою підвищення рівня професійної компетентності державного службовця може проводитися його стажування строком до шести місяців на іншій посаді державної служби в органі державної влади, в якому державний службовець проходить службу, або в іншому органі державної влади.
2. Стажування державного службовця проводиться з відривом від служби в органі державної влади, який направив державного службовця для проходження стажування, зі збереженням посади і заробітної плати у цьому органі.
Порядок стажування державних службовців визначається спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
Стаття 30. Переведення державного службовця
1. У разі виникнення обґрунтованої потреби у переведенні державного службовця на іншу вакантну посаду державної служби тієї самої підгрупи посад державної служби у системі того самого органу державної влади, у тому числі в іншій місцевості, або на вакантну посаду державної служби тієї самої підгрупи посад державної служби в іншому органі державної влади, у тому числі в іншій місцевості, таке переведення може бути здійснено лише за його згодою за умови відповідності рівня професійної компетентності державного службовця вимогам, установленим для посади, на яку він переводиться, на підставі рішення керівника державної служби в органі державної влади, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в органі державної влади, до якого переводиться державний службовець.
Згода на переведення надається державним службовцем у формі відповідної заяви.
2. Переведення у системі того самого органу державної влади у тій самій місцевості на вакантну посаду державної служби тієї самої підгрупи, що і попередня посада державної служби, яке не передбачає зменшення розміру оплати праці державного службовця, допускається без його згоди.
3. Для запобігання або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також усунення інших обставин, які створили або можуть створити загрозу життю чи умовам життєдіяльності людей, якщо виконання відповідних посадових обов'язків не протипоказано державному службовцю за станом здоров'я, допускається його тимчасове переведення на іншу вакантну посаду державної служби, в тому числі в іншу місцевість, без згоди державного службовця на строк не більше одного року з оплатою праці за виконану роботу не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою посадою за той же період.
У цьому випадку:
державний службовець може бути переведений в іншу місцевість лише за умови надання відповідного службового житла або компенсації витрат на проживання з урахуванням його сімейного стану та компенсації інших витрат, пов'язаних із переїздом в іншу місцевість, у встановленому спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби  порядку;
посада державної служби, з якої переведено державного службовця, зберігається за переведеним державним службовцем протягом строку переведення і не вважається вакантною. Інша особа може бути призначена на цю посаду на визначений строк у порядку, встановленому цим Законом.
Не допускається переведення в іншу місцевість вагітної жінки,  державного службовця, який має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, державного службовця, який у встановленому порядку визнаний інвалідом, без їх згоди.
4. Переведення державних службовців, які займають посади державної служби групи А, здійснюється за рішенням суб'єкта призначення у порядку, визначеному цією статтею.
Стаття 31. Ротація державних службовців
1. На посадах державної служби групи А проводиться ротація державних службовців за рішенням суб'єкта призначення, якщо інше не передбачено законом.
2. Ротація державних службовців проводиться у порядку, визначеному цим Законом щодо переведення державних службовців.
Стаття 32. Зміна істотних умов служби
1. Зміною істотних умов служби вважається зміна системи та розмірів оплати праці, соціально-побутового забезпечення, режиму служби, встановлення або скасування неповного робочого часу, назви посади державної служби та посадових обов'язків.
У разі зміни істотних умов служби суб'єктом призначення видається відповідний акт.
2. Про зміну істотних умов служби державний службовець повинен бути повідомлений керівником державної служби під розписку не пізніше ніж за 30 календарних днів.
3. У разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв'язку зі зміною істотних умов служби, про що він подає керівникові державної служби в органі державної влади відповідну заяву не пізніше 30 календарних днів з дня ознайомлення з повідомленням про зміну істотних умов служби, він може бути звільнений з посади державної служби на підставі пункту 4 частини першої статті 42 цього Закону.
Якщо протягом 30 календарних днів з дня ознайомлення державного службовця з повідомленням про зміну істотних умов служби від нього не надійшла заява про незгоду на проходження державної служби у зв'язку зі зміною істотних умов служби, державний службовець вважається таким, що погодився на зміну істотних умов служби.
Стаття 33. Оцінювання результатів службової діяльності державного службовця
1. Для визначення якості виконання поставлених завдань, результативності та ефективності служби, а також з метою планування кар’єри, виявлення потреб у професійному навчанні проводиться оцінювання результатів службової діяльності державних службовців.
Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби групи Б, В, Г, проводиться щороку,  а результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби групи Д, – двічі на рік.
Оцінювання результатів службової діяльності проводиться з урахуванням виконання наказів та доручень.
Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби груп Б, В, Г, Д, здійснюється безпосереднім керівником державного службовця за погодженням з керівником безпосереднього керівника державного службовця.
Результати оцінювання фіксуються у письмовому висновку, який підписується безпосереднім керівником державного службовця та керівником безпосереднього керівника державного службовця.  Державний службовець ознайомлюється з висновком протягом трьох календарних днів під розписку.
2. Висновок за результатами оцінювання службової діяльності державних службовців може містити негативну (таку, що не відповідає очікуванням від державного службовця), позитивну (така, що відповідає очікуванням від державного службовця) або відмінну (така, що істотно вища за очікування від державного службовця) оцінку.
3. У разі отримання негативної оцінки результатів службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби груп Б, В, Г, Д, керівник державної служби в органі державної влади повинен визначити потребу у заходах для поліпшення його службової діяльності. Наступне оцінювання службової діяльності державного службовця проводиться через три місяці і в разі повторної негативної оцінки державний службовець звільняється з державної служби.
Висновок, що містить негативну оцінку результатів службової діяльності, може бути оскаржений протягом десяти календарних днів з моменту ознайомлення з ним державного службовця, який займає посаду державної служби груп Б, В, Г, Д, у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.
4. Отримання державним службовцем відмінної оцінки результатів його службової діяльності за рішенням керівника державної служби в органі державної влади може мати наслідком заохочення.
5. Порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців визначається спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
6. Державні службовці, які двічі підряд отримали відмінну оцінку за підсумками оцінювання результатів службової діяльності, можуть подавати заявку на участь у спеціальній програмі індивідуального розвитку, що включає додаткове професійне навчання.
7. Порядок добору державних службовців для участі у спеціальній програмі індивідуального розвитку та порядок формування програми додаткового професійного навчання визначаються спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
Стаття 34. Правила внутрішнього службового розпорядку

1. Правила внутрішнього службового розпорядку органу державної влади затверджуються керівником державної служби в органі державної влади.
2. Правила внутрішнього службового розпорядку доводяться до відома всіх державних службовців під розписку.
Примірні правила внутрішнього службового розпорядку визначаються спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
Стаття 35. Відрядження державного службовця
1. Державний службовець може бути направлений у відрядження до іншої адміністративно-територіальної одиниці для виконання завдань, пов'язаних з його службовою діяльністю.
Для виконання завдань, пов'язаних зі службовою діяльністю, державному службовцю надається місце для роботи за місцем відрядження, можливість користуватися комп'ютерною та копіювальною технікою, засобами зв'язку, транспортними засобами, іншими послугами технічного характеру.
2. Строк відрядження державного службовця не може перевищувати     60 календарних днів, крім випадків, визначених спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби. Направлення державного службовця у відрядження на більш тривалий строк можливе за його письмовою згодою.
Державний службовець, який перебуває у відрядженні, зобов'язаний виконувати посадові обов'язки також у вихідні, святкові та неробочі дні, якщо цього потребує поставлене завдання.
3. Державному службовцю відшкодовуються витрати та надається компенсація у зв'язку з направленням у відрядження у порядку, визначеному спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
За державним службовцем на весь строк відрядження зберігаються посада та середня заробітна плата.
4. Не допускається відрядження вагітної жінки, державного службовця, який має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, державного службовця, який в установленому порядку визнаний інвалідом, без їх згоди.
Стаття 36. Професійне навчання державного службовця
1. Професійне навчання державного службовця – це підвищення рівня його професійної компетентності, що проводиться з метою систематичного оновлення професійних знань, набуття та вдосконалення практичних умінь і навичок, необхідних для виконання посадових обов'язків, у тому числі мовної підготовки, і є обов'язковою складовою проходження державної служби.
Професійне навчання державного службовця проводиться за кошти державного бюджету, місцевих бюджетів, юридичних та фізичних осіб, за рахунок міжнародної технічної допомоги у формі спеціальних курсів, практичних семінарів, тренінгів, інших заходів, а також шляхом стажування та самоосвіти.
2. Керівник державної служби в органі державної влади у межах витрат, передбачених на утримання відповідного органу державної влади, організовує підвищення рівня професійної компетентності державних службовців в органі державної влади або поза його межами.
3. Професійне навчання державних службовців, які займають посади державної служби груп Б, В, Г, Д, проводиться не рідше одного разу на рік або в разі потреби.
Потреба у професійному навчанні державного службовця визначається його безпосереднім керівником за результатами оцінювання службової діяльності.
4. Порядок організації професійного навчання державних службовців визначається спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
РОЗДІЛ V
ПРИПИНЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ
Стаття 37. Підстави для припинення державної служби
1. Державна служба припиняється в разі:
1) звільнення державного службовця у зв'язку з втратою права на державну службу;
2) звільнення державного службовця за згодою сторін;
3) звільнення державного службовця у зв'язку із закінченням строку призначення;
4) звільнення державного службовця за ініціативою державного службовця (за власним бажанням);
5) звільнення державного службовця за ініціативою суб'єкта призначення;
6) звільнення державного службовця у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін.
Стаття 38. Звільнення у зв'язку з втратою права на державну службу
1. Підставами для звільнення державного службовця у зв'язку з втратою права на державну службу є:
1) припинення громадянства України;
2) набуття громадянства іншої держави;
3) набрання законної сили судовим рішенням про притягнення державного службовця до відповідальності за корупційне правопорушення;
4) набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов'язаною з виконанням функцій держави.
2. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у день отримання офіційного підтвердження факту, зазначеного у частині першій цієї статті.
Стаття 39. Звільнення за згодою сторін
1. Підставою для звільнення державного службовця за згодою сторін є взаємна домовленість між державним службовцем і суб'єктом призначення.
2. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у визначений ними строк.
Стаття 40. Звільнення у зв'язку із закінченням строку призначення
1. У зв'язку із закінченням строку призначення державний службовець звільняється з посади державної служби в останній день строку, на який його було призначено.
2. Державний службовець, прийнятий на посаду державної служби на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігалася посада державної служби, звільняється з посади в останній робочий день перед виходом на службу тимчасово відсутнього державного службовця.
Стаття 41. Звільнення за ініціативою державного службовця (за власним бажанням)
1. Державний службовець має право звільнитися за власним бажанням, попередивши про це суб'єкт призначення письмовою заявою не пізніше ніж за 30 календарних днів до дня звільнення.
2. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, зазначений в його заяві, у разі неможливості продовження державним службовцем виконувати посадові обов'язки та проходити державну службу:
1) у зв'язку з обранням державного службовця Президентом України, народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, сільським, селищним, міським головою;
2) у зв'язку з перешкодами у реалізації наданих цим Законом прав або встановлення факту їх порушення.
Стаття 42. Звільнення за ініціативою суб'єкта призначення

1. Державний службовець може бути звільнений за ініціативою суб'єкта призначення у разі:
1) скорочення чисельності або штату, реорганізації чи ліквідації органу державної влади;
2) нез'явлення на службі протягом більш як 60 календарних днів поспіль або більш як 100 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання;
3) підпорядкування державного службовця близькій йому особі;
4) незгоди на проходження державної служби у разі зміни її істотних умов;
5) застосування до державного службовця дисциплінарного стягнення відповідно до частини шостої статті 55 цього Закону.
2. Звільнення державного службовця на підставі пунктів 1 і 4 частини першої цієї статті допускається лише у разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду державної служби відповідно до рівня його професійної компетентності або відмови його від такого переведення.
3. У разі видання за ініціативою суб'єкта призначення акта про звільнення державного службовця у період його тимчасової непрацездатності чи перебування у відпустці такий акт набирає чинності наступного дня після закінчення періоду тимчасової непрацездатності чи відпустки.
4. У разі звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю за рахунок фонду оплати праці органу державної влади, в якому він проходив службу, виплачується вихідна допомога, виходячи з розміру його середньої заробітної плати за останні шість місяців, у разі наявності стажу державної служби:
1) до п'яти років — у розмірі тримісячної середньої заробітної плати;
2) від п'яти до десяти років — у розмірі чотиримісячної середньої заробітної плати;
3) від десяти до п'ятнадцяти років — у розмірі п'ятимісячної середньої заробітної плати;
4) понад п'ятнадцять років — у розмірі шестимісячної середньої заробітної плати.
Стаття 43. Звільнення у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін
1. Державний службовець звільняється у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, у разі:
1) досягнення граничного віку перебування на державній службі –              65 років;
2) призову на військову службу;
3) поновлення відповідно до судового рішення, що набрало законної сили, на посаді державної служби державного службовця, який раніше її займав;
4) неможливості виконувати посадові обов'язки за станом здоров'я або визнання непрацездатним за наявності медичного висновку, порядок надання якого визначається спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби разом із центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я;
5) визнання недієздатним або обмежено дієздатним згідно з судовим рішенням, що набрало законної сили;
6) смерті або визнання безвісно відсутнім чи оголошення померлим згідно з судовим рішенням, що набрало законної сили;
7) набрання законної сили вироком суду, що унеможливлює проходження державної служби.
2. Звільнення на підставі пунктів 3 і 4 частини першої цієї статті допускається лише у разі неможливості переведення державного службовця на іншу посаду державної служби, яка відповідає рівню його професійної компетентності та стану здоров'я, або відмови державного службовця від такого переведення.
3. У разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 3 і 4 частини першої цієї статті державному службовцю за рахунок фонду оплати праці органу державної влади, в якому державний службовець проходив службу, виплачується вихідна допомога, виходячи з розміру його середньої заробітної плати за останні шість місяців, у розмірі, передбаченому частиною четвертою статті 42 цього Закону.
Стаття 44. Оформлення припинення державної служби
1. Припинення державної служби оформлюється відповідним актом суб'єкта призначення про звільнення державного службовця з посади державної служби.
2. Відомості про звільнення з посади державної служби заносяться до особової справи державного службовця та його трудової книжки із зазначенням дати звільнення.
3. Суб'єкт призначення зобов'язаний видати звільненій особі копію акта про звільнення та належно оформлену трудову книжку у день звільнення, провести з державним службовцем розрахунок у триденний строк.
4. Особа, звільнена з посади державної служби, зобов'язана здати у день звільнення службове посвідчення до служби персоналу органу державної влади.
Стаття 45. Передача справ і майна
1. Державний службовець зобов'язаний до звільнення з посади державної служби чи переведення на іншу посаду державної служби передати справи і довірене у зв'язку з виконанням посадових обов'язків майно (далі – майно) особі, уповноваженій суб'єктом призначення, у відповідному органі державної влади. Уповноважена особа зобов'язана прийняти справи і майно.
Факт передачі справ і майна засвідчується актом, який складається у двох примірниках і підписується уповноваженою особою відповідного органу державної влади, керівником служби персоналу цього органу та державним службовцем, який звільняється. Один примірник акта видається державному службовцю, який звільняється, інший примірник або його копія долучається до особової справи цього державного службовця.
Стаття 46. Оскарження рішення про звільнення
1. Рішення про звільнення державного службовця з посади державної служби може бути оскаржене у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, та до суду.
РОЗДІЛ VІ
ОПЛАТА ПРАЦІ, ЗАОХОЧЕННЯ І СОЦІАЛЬНІ
ГАРАНТІЇ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
Стаття 47. Оплата праці державного службовця
1. Заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу, надбавок до нього, розмір та порядок встановлення яких визначаються Кабінетом Міністрів України, та премії, передбаченої частиною першою  статті 48 цього Закону.
2. Мінімальний розмір посадового окладу на посаді державної служби підгрупи Д4 гарантується на рівні двох розмірів мінімальної заробітної плати.
Мінімальний розмір посадового окладу на посадах державної служби  підгрупи Д4 щорічно встановлюється Кабінетом Міністрів України за пропозицією спеціально уповноваженого державного органу з питань державної служби при формуванні проекту Державного бюджету України на наступний рік.
3. Схема посадових окладів на посадах державної служби щорічно до 15 липня затверджується Кабінетом Міністрів України при формуванні проекту Державного бюджету України на наступний рік шляхом встановлення мінімального та максимального розмірів посадових окладів для кожної підгрупи посад державної служби, виходячи з таких принципів:
мінімальний розмір посадового окладу на посадах державної служби підгрупи А1 не може становити більше 10 мінімальних розмірів посадового окладу на посадах державної служби підгрупи Д4;
для кожної підгрупи посад державної служби різниця між максимальним і мінімальним розмірами посадових окладів має становити                30 відсотків;
максимальний розмір посадового окладу для кожної підгрупи посад державної служби може перевищувати мінімальний розмір посадового окладу для вищої підгрупи цієї ж групи не більш як на 10 відсотків;
мінімальний розмір посадового окладу на посадах державної служби  підгрупи Г4 має становити не менше 1,4 мінімального розміру посадового окладу на посадах державної служби підгрупи Д4;
мінімальний розмір посадового окладу на посадах державної служби  підгрупи В4 має становити не менше 2 мінімальних посадових окладів на посадах державної служби підгрупи Д4;
мінімальний розмір посадового окладу на посадах державної служби  підгрупи Б4 має становити не менше 2,8 мінімального посадового окладу на посадах державної служби підгрупи Д4;
мінімальний розмір посадового окладу на посадах державної служби  підгрупи А4 має становити не менше 4 мінімальних посадових окладів на посадах державної служби підгрупи Д4.
4. Розмір посадового окладу державного службовця встановлюється одночасно з призначенням на посаду державної служби суб'єктом призначення відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби на поточний рік, затвердженої Кабінетом Міністрів України, у межах максимального розміру посадового окладу, встановленого на поточний рік для відповідної підгрупи посад державної служби.
Розмір посадового окладу державного службовця переглядається щорічно до 15 квітня суб'єктом призначення за підсумками оцінювання результатів службової діяльності державного службовця за попередній рік у межах максимального розміру посадового окладу, встановленого на поточний рік для відповідної підгрупи посад державної служби, виходячи з таких принципів:
якщо за результатами оцінювання службової діяльності державний службовець отримав негативну оцінку, розмір його посадового окладу не збільшується;
якщо за результатами оцінювання службової діяльності державний службовець отримав позитивну оцінку, розмір його посадового окладу може бути збільшений не менш як на три і не більш як на п'ять відсотків у межах максимального розміру посадового окладу, встановленого на поточний рік для відповідної підгрупи посад державної служби (без урахування індексації заробітної плати);

якщо за результатами оцінювання службової діяльності державний службовець отримав відмінну оцінку, розмір його посадового окладу збільшується не менш як на п'ять, але не більш як на десять відсотків у межах максимального розміру посадового окладу, встановленого на поточний рік для відповідної підгрупи посад державної служби (без урахування індексації заробітної плати).
5. Фонд оплати праці органу державної влади при формуванні Державного бюджету України на наступний рік розраховується на основі штатного розпису органу державної влади на поточний рік, виходячи з середнього розміру посадового окладу для кожної посади відповідно до схеми посадових окладів на посадах державної служби на наступний рік, затвердженої Кабінетом Міністрів України.
Стаття 48. Преміювання та заохочення державних службовців
1. Преміювання державних службовців, які займають посади державної служби груп Б, В, Г, Д, здійснюється керівником державної служби в органі державної влади.
Преміювання державних службовців, які займають посади державної служби групи А, здійснюється у порядку, визначеному суб'єктом призначення.
2. Преміювання державних службовців, які займають посади державної служби груп Б, В, Г, у разі отримання відмінної чи позитивної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності здійснюється щорічно, а державних службовців, які займають посади групи Д, – двічі на рік.
Розмір премії за результатами оцінювання службової діяльності може становити від одного до трьох розмірів посадового окладу державного службовця.
3. Додаткове преміювання державних службовців може здійснюватися за успішне виконання завдань підвищеної складності.
Преміальний фонд органу державної влади при формуванні Державного бюджету України на наступний рік закладається у розмірі                 25 відсотків розміру фонду заробітної плати цього органу.
4. За особливі службові досягнення можуть бути застосовані такі види заохочення державного службовця:
1) грошова винагорода;
2) дострокове присвоєння рангу у порядку, визначеному цим Законом;
3) представлення до відзнаки органу державної влади (подяка, почесна грамота тощо);
4) представлення до урядової відзнаки (подяка, почесна грамота тощо);
5) представлення до державної нагороди.
5. Заохочення державного службовця застосовуються суб'єктом призначення, іншими органами державної влади.
6. Заходи заохочення не застосовуються до державного службовця протягом строку дії накладеного на нього дисциплінарного стягнення.
Стаття 49. Соціально-побутове забезпечення державного службовця
1. Державний службовець, стаж державної служби якого становить більше трьох років, має право на отримання компенсації половини ставки за кредитом на придбання або будівництво житла. Максимальний розмір кредиту на придбання або будівництво житла, за яким здійснюється компенсація половини ставки, становить шістдесят середньомісячних заробітних плат державного службовця.
Державний службовець, стаж державної служби якого становить більше трьох років, має право на отримання компенсації половини ставки лише за одним кредитом на придбання або будівництво житла.
У разі припинення державної служби виплата компенсації половини ставки за кредитом на придбання або будівництво житла припиняється.
Порядок та умови компенсації державному службовцю половини ставки за кредитом на придбання або будівництво житла визначаються центральним органом виконавчої влади з питань державної фінансової політики.
2. Державний службовець та члени його сім'ї, які проживають разом із ним, користуються в установленому порядку медичним обслуговуванням у державних та комунальних закладах охорони здоров'я. Такий порядок медичного обслуговування зберігається за державним службовцем та членами його сім'ї після виходу державного службовця на пенсію.
Стаття 50. Пенсійне забезпечення і грошова допомога
1. На одержання пенсії державного службовця мають право особи, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу для чоловіків не менш як 25 років, для жінок – не менш як 20 років, у тому числі стажу державної служби – не менш як десять років, та на момент досягнення пенсійного віку працювали на посадах державної служби, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах державної служби незалежно від місця роботи на момент досягнення пенсійного віку.
Пенсія державного службовця призначається в розмірі 80 відсотків його заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, на які відповідно до законодавства нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії мають право на одержання пенсії державного службовця, але не є державними службовцями, – у розмірі                     80 відсотків заробітної плати державного службовця, який займає посаду державної служби відповідної підгрупи, та рангу за останньою посадою державної служби.
За кожний повний рік державної служби понад десять років пенсія збільшується на 1 відсоток, але загальний її розмір не може перевищувати        90 відсотків заробітної плати державного службовця.
2. Порядок та умови визначення заробітної плати для обчислення пенсії державного службовця, порядок подання та оформлення документів для призначення згідно з цим Законом пенсії державного службовця визначаються центральним органом виконавчої влади з питань соціальної політики.
3. Пенсія державного службовця виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію.
4. Державним службовцям, яких у період проходження державної служби визнано інвалідами I або II групи, незалежно від причини інвалідності, пенсія по інвалідності призначається в розмірі, передбаченому частинами першою – третьою цієї статті, після припинення ними державної служби за наявності не менше десяти років стажу державної служби та страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
5. Державним службовцям, яких визнано інвалідами I або II групи, незалежно від часу встановлення інвалідності, і які мають не менш як десять років стажу державної служби, пенсія по інвалідності на умовах, передбачених частиною четвертою цієї статті, призначається після припинення ними державної служби, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на посадах державної служби.
6. У разі повернення на державну службу державного службовця, якому призначено пенсію по інвалідності відповідно до цього Закону, виплата йому пенсії по інвалідності припиняється. На період до звільнення з посади державного службовця або досягнення граничного віку перебування на державній службі державний службовець має право на отримання пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
7. У разі зміни групи інвалідності чи відновлення працездатності виплата пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до цього Закону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
8. Якщо інваліду I або II групи встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності, якщо з моменту припинення виплати пенсії пройшло не більш як п'ять років. У такому ж порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, державним службовцям, яким така пенсія не призначена у зв'язку з продовженням строку перебування їх на державній службі.
9. У разі смерті особи у період проходження державної служби за наявності у померлого годувальника стажу державної служби не менше десяти років непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (при цьому дітям – незалежно від того, чи були вони на утриманні померлого годувальника), призначається пенсія у зв'язку з втратою годувальника на одного непрацездатного члена сім'ї у розмірі          70 відсотків заробітної плати померлого, на яку нараховувалися страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, з урахуванням норм частин першої – четвертої цієї статті, а на двох і більше членів сім'ї – 90 відсотків. До непрацездатних членів сім'ї належать особи, зазначені у статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
10. Право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника на умовах, передбачених частиною дев'ятою цієї статті, мають також непрацездатні члени сім'ї померлої особи, яка отримувала пенсію згідно з цим Законом.
11. Пенсія державному службовцю у частині, що не перевищує розміру пенсії з солідарної системи, яка призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплачується за рахунок коштів Пенсійного фонду України. Частина пенсії, що перевищує зазначений розмір, виплачується за рахунок коштів державного бюджету.
12. У разі підвищення розміру заробітної плати працюючим державним службовцям, а також у зв'язку із набуттям особою права на пенсійне забезпечення державного службовця за цим Законом відповідно здійснюється перерахунок раніше призначених пенсій.

Перерахунок пенсії здійснюється, виходячи із суми заробітної плати, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування працюючого державного службовця відповідної підгрупи, та рангу на момент виникнення права на перерахунок пенсії.
13. У всіх випадках заробітна плата для обчислення пенсії враховується в межах установленої законодавством на день призначення (перерахунку) пенсії максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
14. Пенсія державному службовцеві призначається з дня надходження відповідного звернення, крім випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме:
пенсія за віком – з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку;
пенсія по інвалідності – з дня встановлення інвалідності, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності, але не раніше дня звільнення державного службовця;
пенсія у зв'язку з втратою годувальника – з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника.
15. У разі смерті пенсіонера, який отримував пенсію державного службовця, особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.
16. Державний службовець, звільнений з державної служби у зв'язку з засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням службового становища, або вчиненням корупційного діяння, позбавляється права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею. У таких випадках пенсія призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
17. Державному службовцю в разі виходу на пенсію відповідно до цього Закону виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десяти місячних посадових окладів за наявності стажу державної служби не менше десяти років, про що робиться запис у трудовій книжці.
РОЗДІЛ VIІ
РОБОЧИЙ ЧАС, ЧАС ВІДПОЧИНКУ,
ВІДПУСТКИ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
Стаття 51. Робочий час, час відпочинку
1. Робочий час державного службовця – час, протягом якого державний службовець відповідно до правил внутрішнього службового розпорядку має виконувати свої посадові обов'язки.
2. Тривалість та режим роботи, час відпочинку державного службовця визначаються законодавством про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
3. Для виконання невідкладних і непередбачених завдань державні службовці за письмовим розпорядженням керівника державної служби в органі державної влади зобов'язані з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні. Робота в зазначені дні компенсується відповідно до законодавства.
4. За рішенням керівника державної служби в органі державної влади державний службовець за його згодою може бути відкликаний зі щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки надається йому у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.
Стаття 52. Відпустки державного службовця
1. Державному службовцю надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою матеріальної допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
2. За кожний рік державної служби по досягненню п'ятирічного стажу державної служби державному службовцеві надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як 15 календарних днів.
Порядок і умови надання державним службовцям додаткових оплачуваних відпусток визначаються спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби.
3. Державні службовці можуть бути відкликані зі щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за рішенням суб'єкта призначення.
Частина невикористаної відпустки надається державному службовцю у будь-який час відповідного року чи приєднується до відпустки в наступному році.
4. Державному службовцю надаються додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати та інші види відпусток відповідно до законодавства.
РОЗДІЛ VIIІ
ДИСЦИПЛІНАРНА ТА МАТЕРІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО СЛУЖБОВЦЯ
Глава 1. Службова дисципліна і засади дисциплінарної
відповідальності державного службовця
Стаття 53. Поняття службової дисципліни
1. Службова дисципліна державного службовця (далі – службова дисципліна) – належне виконання державним службовцем посадових обов'язків, зокрема дотримання Конституції і законів України, виконання обов'язків, визначених законодавством про державну службу, неухильне додержання присяги державного службовця, правил внутрішнього службового розпорядку.
Стаття 54. Дисциплінарна відповідальність державного службовця та підстави притягнення до неї
1. Дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні на державного службовця дисциплінарних стягнень за дисциплінарні проступки у випадках, передбачених цим Законом.
2. Дисциплінарними проступками є:
1) порушення присяги державного службовця;
2) вияв неповаги до честі і гідності людини, до державних символів;
3) невиконання або неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (розпоряджень) та доручень керівників, прийнятих у межах їх повноважень, перевищення повноважень;
4) розголошення інформації з обмеженим доступом, що стала відома у зв'язку з виконанням державним службовцем посадових обов'язків;
5) порушення правил внутрішнього службового розпорядку, вимог інших внутрішніх документів, затверджених у встановленому порядку;
6) завдання матеріальної шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю під час здійснення службових повноважень, факт якої встановлено судом;
7) подання державним службовцем недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу;
8) прогул, тобто відсутність державного службовця на робочому місці без поважних причин більш як три години протягом робочого дня;

9) поява державного службовця на службі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;
10) порушення державним службовцем вимог щодо охорони праці, якщо це порушення спричинило тяжкі наслідки (нещасний випадок на службі, аварія, катастрофа) або якщо свідомі дії державного службовця створили реальну загрозу настання таких наслідків за відсутності складу злочину;
11) прийняття державним службовцем рішення, що спричинило протиправне порушення цілісності державного майна або завдало іншої шкоди державному майну, а також незаконне його використання за відсутності складу злочину;
12) порушення обмежень, пов'язаних із проходженням державної служби.
3. Підставою для притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності та для відкриття дисциплінарного провадження є вчинення ним дисциплінарного проступку.
Стаття 55. Застосування дисциплінарних стягнень
1. За кожний дисциплінарний проступок накладається одне дисциплінарне стягнення.
Дисциплінарне стягнення має відповідати характеру і тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку та ступеню вини державного службовця. Під час визначення виду дисциплінарного стягнення необхідно враховувати характер дисциплінарного проступку, обставини, за яких він вчинений, настання тяжких наслідків, добровільне відшкодування завданої шкоди, попередню поведінку державного службовця та його ставлення до виконання посадових обов'язків.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців із дня вчинення дисциплінарного проступку та одного місяця з моменту його виявлення.
2. Як дисциплінарні стягнення можуть бути застосовані:
1) оголошення догани;
2) затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу державного службовця;
3) попередження про неповну службову відповідність;
4) звільнення з посади державної служби.
3. У разі повторного вчинення дисциплінарного проступку до зняття в установленому порядку догани до державного службовця може бути застосовано таке дисциплінарне стягнення, як затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу державного службовця.
4. Попередження про неповну службову відповідність може застосовуватися за:
1) невиконання чи неналежне виконання посадових обов'язків, актів органів державної влади, наказів (доручень) керівників, прийнятих у межах їх повноважень, перевищення повноважень;
2) систематичне порушення правил внутрішнього службового розпорядку.
5. Попередження про неповну службову відповідність є вимогою щодо припинення порушень службової дисципліни, визначених у частині четвертій  цієї статті, усунення завданої дисциплінарним проступком шкоди та щодо належного виконання державним службовцем обов'язків за займаною посадою.
Наявність попередження про неповну службову відповідність є підставою для можливого застосування до державного службовця у подальшому в разі невиконання зазначених вимог більш суворого дисциплінарного стягнення – звільнення з посади державної служби.
6. Звільнення з посади державної служби застосовується:
1) у разі здійснення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктами 1 – 3, 5 і 7 – 12 частини третьої статті 54 цього Закону;
2) у випадку, передбаченому абзацом другим частини п'ятої цієї статті.
7. Якщо іншими законами України встановлено особливий порядок звільнення державних службовців, застосовуються норми цих законів.
Стаття 56. Суб'єкти, уповноважені застосовувати дисциплінарні стягнення
1. Право застосування дисциплінарних стягнень до державних службовців має суб'єкт призначення, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 57. Зняття дисциплінарного стягнення
1. У разі якщо державного службовця протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення не піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення.
2. Якщо державний службовець не вчинив нового порушення службової дисципліни і виявив себе як сумлінний працівник, стягнення може бути зняте до закінчення одного року, але не раніше ніж через шість місяців.
Глава 2. Дисциплінарне провадження
Стаття 58. Завдання дисциплінарного провадження
1. Завданням дисциплінарного провадження є вжиття передбачених законодавством заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин вчинення дисциплінарного проступку, у тому числі обставин, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, а також причин та умов, які сприяли його вчиненню, і притягнення державного службовця до відповідальності за дисциплінарний проступок.
Стаття 59. Дисциплінарна комісія та її повноваження
1. Для розгляду дисциплінарних справ державних службовців утворюється дисциплінарна комісія.
2. Дисциплінарна комісія утворюється згідно з актом керівника державної служби в органі державної влади з числа державних службовців у кількості не менш як п'ять осіб строком на п'ять років та діє на постійній основі без відриву її членів від виконання посадових обов'язків.
Дисциплінарна комісія з розгляду дисциплінарних справ державних службовців, які займають посади державної служби групи А, утворюється суб'єктом призначення. До складу такої комісії включається представник спеціально уповноваженого державного органу з питань державної служби.
3. Члени дисциплінарної комісії на першому засіданні шляхом таємного голосування обирають голову та секретаря комісії.
4. Засідання дисциплінарної комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини від її складу.
5. Дисциплінарна комісія розглядає дисциплінарну справу – сукупність матеріалів, що формуються та направляються на її розгляд підрозділом з питань персоналу.
Стаття 60. Загальний порядок притягнення до дисциплінарної відповідальності
1. Суб'єкт призначення в разі наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку державного службовця, своїм рішенням відкриває дисциплінарне провадження.
Якщо необхідності у проведенні службового розслідування немає, суб'єкт призначення або уповноважена ним особа вимагає у державного службовця письмове пояснення і в разі виявлення дисциплінарного проступку направляє матеріали на розгляд дисциплінарної комісії та за її поданням приймає рішення про застосування чи незастосування дисциплінарного стягнення.
У разі потреби проводиться службове розслідування у порядку, визначеному статтею 61 цього Закону.
Дисциплінарна комісія після розгляду зазначених матеріалів вносить суб'єкту призначення подання про накладення на державного службовця дисциплінарного стягнення або закриття дисциплінарного провадження у зв'язку з відсутністю підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
2. Рішення про направлення матеріалів про дисциплінарний проступок до дисциплінарної комісії або про закриття дисциплінарного провадження приймається протягом трьох календарних днів з дня виявлення проступку або закінчення службового розслідування.
Рішення про накладення дисциплінарного стягнення приймається протягом трьох календарних днів після отримання подання від дисциплінарної комісії.
3. Рішення про застосування до державного службовця дисциплінарного стягнення оформлюється відповідним актом суб'єкта призначення і повідомляється державному службовцю.
4. У разі наявності в порушенні службової дисципліни ознак адміністративного правопорушення, корупційного діяння чи злочину суб'єкт призначення зобов'язаний негайно передати матеріали до відповідного правоохоронного органу.
Стаття 61. Проведення службового розслідування
1. Службове розслідування проводиться обов'язково:

1) у разі невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків, перевищення повноважень, що могло або призвело до людських жертв, завдало значної матеріальної чи моральної шкоди;
2) у разі порушення вимог законодавства про запобігання та протидію корупції;
3) на вимогу державного службовця з метою спростування безпідставних, на його думку, звинувачень або підозр;
4) у випадку, передбаченому частиною третьою статті 12 цього Закону.
2. Службове розслідування проводиться протягом 20 календарних днів. За необхідності зазначений строк може бути продовжено, але не більш як до 40 календарних днів.
3. Для проведення службового розслідування суб'єкт призначення або керівник державної служби в органі державної влади утворює комісію, до складу якої мають входити представники юридичної служби та служби персоналу органу державної влади. До участі у проведенні службового розслідування не можуть залучатися посадові особи, особисто заінтересовані в його результатах.
4. За результатами службового розслідування складається висновок про наявність чи відсутність у діях державного службовця дисциплінарного проступку та підстав для його притягнення до дисциплінарної відповідальності чи для закриття дисциплінарного провадження, який у межах строку розслідування разом із матеріалами службового розслідування передається суб'єкту призначення.
Суб'єкт призначення може закрити дисциплінарне провадження за результатами службового розслідування в разі встановлення факту відсутності у діянні державного службовця дисциплінарного проступку.
5. Рішення за результатами службового розслідування може бути оскаржено державним службовцем у порядку, передбаченому статтею 12  цього Закону.
6. Порядок проведення службового розслідування затверджується спеціально уповноваженим державним органом з питань державної служби. 
Стаття 62. Відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків
1. Підставою для відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків є їх невиконання або неналежне виконання, перевищення повноважень, що могло або призвело до людських жертв, завдало значної матеріальної чи моральної шкоди фізичним або юридичним особам, державі, територіальній громаді. Рішення про відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків приймається суб'єктом призначення.
2. На час проведення службового розслідування державний службовець може бути відсторонений від виконання посадових обов'язків зі збереженням середньої заробітної плати.
3. Тривалість відсторонення державного службовця від виконання посадових обов'язків не може перевищувати часу проведення службового розслідування.
4. У період відсторонення від виконання посадових обов'язків державний службовець повинен дотримуватися правил внутрішнього службового розпорядку, в тому числі щодо робочого часу.
Стаття 63. Порядок розгляду матеріалів дисциплінарною комісією
1. Дисциплінарна комісія розглядає матеріали про дисциплінарний проступок протягом 10 календарних днів з дня їх надходження та вносить відповідне подання суб'єкту призначення, який направив матеріали на розгляд.
2. Розгляд матеріалів здійснюється дисциплінарною комісією на відкритому засіданні, крім випадків прийняття нею рішення про закритий розгляд з метою нерозголошення державної таємниці чи іншої інформації, що охороняється законом.
3. Дисциплінарна комісія перевіряє повноту, всебічність та об'єктивність проведеної перевірки чи службового розслідування, наявність і достатність доказів вини державного службовця у вчиненні дисциплінарного проступку та його пояснення, приймає рішення щодо наявності чи відсутності в діях державного службовця дисциплінарного проступку, вносить пропозиції щодо накладення певного виду дисциплінарного стягнення або закриття дисциплінарного провадження.
4. Дисциплінарна комісія має право перекваліфікувати вчинений дисциплінарний проступок, визначений комісією, що проводила службове розслідування.
5. Розгляд справи дисциплінарною комісією здійснюється за участю державного службовця, який притягується до дисциплінарної відповідальності, крім випадків його нез'явлення на засідання комісії без поважних причин. На засіданні дисциплінарної комісії заслуховуються пояснення державного службовця стосовно обставин вчинення дисциплінарного проступку.
6. Рішення про накладення дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження за відсутності дисциплінарного проступку приймається дисциплінарною комісією шляхом таємного голосування, простою більшістю голосів і оформляється як відповідне подання суб'єкту призначення, яке має рекомендаційний характер.
7. У разі рівного поділу голосів вирішальним є голос голови дисциплінарної комісії.
8. Під час розгляду питання про вчинення дисциплінарного проступку секретар дисциплінарної комісії, а в разі його відсутності – інший член дисциплінарної комісії веде протокол засідання, який додається до матеріалів дисциплінарного провадження.
9. Подання дисциплінарної комісії невідкладно надсилається суб'єкту призначення для прийняття відповідного рішення.
10. За результатами дисциплінарного провадження службою персоналу формується дисциплінарна справа, що зберігається в органі державної влади, в якому державний службовець перебував на посаді державної служби на момент прийняття такого рішення. Копія рішення про застосування до державного службовця дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження за відсутності дисциплінарного проступку зберігається в його особовій справі.
Стаття 64. Особливості застосування дисциплінарного стягнення
1. Дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню тяжкості вчиненого проступку та вини державного службовця.
2. Дисциплінарне стягнення застосовується до державного службовця безпосередньо після виявлення проступку у строк, визначений цим Законом, і встановлення факту вчинення дисциплінарного проступку та вини державного службовця. Вчинення державним службовцем діянь у стані крайньої необхідності або необхідної оборони унеможливлює застосування дисциплінарного стягнення.
3. Державний службовець не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, якщо після надходження до суб'єкта призначення повідомлення про дисциплінарний проступок чи його виявлення минув місяць або після його вчинення минуло шість місяців.
4. У разі проведення службового розслідування протягом шести місяців з дня вчинення проступку днем його виявлення вважається день підписання висновку за результатами такого розслідування.
5. Дисциплінарне стягнення не може бути застосовано за відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, під час перебування державного службовця у відпустці або відрядженні та у період проведення службового розслідування.
У період відсутності державного службовця на службі у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням у відпустці чи у відрядженні строк застосування стягнення переривається. У таких випадках стягнення застосовується в установленому цим Законом порядку після виходу державного службовця на службу.
Стаття 65. Рішення суб'єкта призначення за результатами дисциплінарного провадження
1. У рішенні суб'єкта призначення за результатами дисциплінарного провадження зазначаються найменування органу державної влади, дата прийняття рішення, відомості про державного службовця, дисциплінарний проступок, який він вчинив, стисло викладаються обставини вчинення проступку, зазначається, яке дисциплінарне стягнення застосовується.
2. Якщо під час розгляду матеріалів про дисциплінарний проступок у діянні державного службовця дисциплінарного проступку, передбаченого цим Законом, не виявлено, суб'єкт призначення приймає рішення про закриття дисциплінарного провадження стосовно державного службовця, яке оформляється відповідним актом.
3. Державний службовець особисто інформується про накладення на нього дисциплінарного стягнення чи закриття дисциплінарного провадження не пізніше наступного робочого дня після прийняття такого рішення.
Стаття 66. Оскарження рішення про застосування дисциплінарного стягнення
1. Рішення про застосування дисциплінарного стягнення може бути оскаржено до суду.
2. Перед зверненням до суду державний службовець, що займає (займав) посаду державної служби групи Б чи В, може оскаржити рішення про застосування дисциплінарного стягнення (крім звільнення) керівнику відповідного органу державної влади.
Скарга керівнику відповідного органу державної влади подається протягом десяти календарних днів з дня отримання державним службовцем копії рішення про застосування дисциплінарного стягнення.
3. Скаргу державного службовця керівник відповідного органу державної влади має розглянути у місячний строк.
Під час розгляду скарги керівник відповідного органу державної влади одержує матеріали дисциплінарної справи, перевіряє законність та обґрунтованість накладеного стягнення та складає висновок, у якому за наявності підстав вносить суб'єкту призначення пропозицію щодо скасування рішення про накладення дисциплінарного стягнення, внесення до нього змін, проведення додаткового службового розслідування або приймає рішення про відмову у задоволенні скарги, про що повідомляє заявникові.
Керівник відповідного органу державної влади під час розгляду скарги має право одержувати додаткові пояснення державного службовця та необхідні документи щодо обставин справи.
4. Висновок керівника відповідного органу державної влади є обов'язковим для розгляду суб'єктом призначення, який застосував дисциплінарне стягнення.
Глава 3. Матеріальна відповідальність державного службовця
Стаття 67. Підстави матеріальної відповідальності державного службовця
1. Матеріальна та моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю державного службовця під час здійснення ним своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.
2. Держава в особі суб'єкта призначення має право зворотної вимоги (регресу) до винного державного службовця у розмірі та в порядку, визначеному законом.
У разі застосування зворотної вимоги (регресу) права і законні інтереси державного службовця гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду за умови, що така шкода завдана протиправними діями чи бездіяльністю державного службовця.
Стаття 68. Обов'язок щодо відшкодування шкоди
1. Обов'язок щодо відшкодування шкоди, завданої державі з вини державного службовця внаслідок невиконання або неналежного виконання посадових обов'язків, покладається на державного службовця.
2. У разі спільного завдання шкоди кількома державними службовцями, посадовими особами кожен із них несе відповідальність у розмірі відповідно до ступеня своєї вини.
3. Під час визначення розміру відшкодування шкоди враховуються майновий стан державного службовця, співвідношення розміру шкоди та заробітної плати, ризик виникнення шкоди, досвід, що випливає зі стажу служби, надані державному службовцю накази (розпорядження) та доручення, а також інші обставини, у зв'язку з якими відшкодування в повному обсязі державним службовцем, посадовою особою (особами) шкоди було б несправедливим.
4. Розмір відшкодування не може перевищувати шестикратної суми місячної заробітної плати державного службовця у разі завдання шкоди з необережності.
Стаття 69. Порядок відшкодування шкоди
1. Для відшкодування шкоди суб'єкт призначення вносить державному службовцю письмову пропозицію, в якій зазначаються розмір, порядок і строки відшкодування шкоди, а також обставини, що стали підставою для відшкодування.
2. Пропозиція може бути внесена протягом трьох місяців з дня, коли суб'єкту призначення стали відомі чи мали стати відомі обставини, що є підставою для пред'явлення вимоги, але не пізніше трьох років з дня завдання шкоди.
3. Державний службовець протягом десяти календарних днів з дня надходження пропозиції про відшкодування шкоди повинен дати відповідь на неї у письмовій формі.
4. У разі ненадання державним службовцем відповіді на пропозицію про добровільне відшкодування шкоди, відмови від відшкодування шкоди чи невідшкодування шкоди до зазначеного у пропозиції строку відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Позов подається до адміністративного суду протягом 30 календарних днів з дня виникнення права на його подання.
РОЗДІЛ ІХ
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2012 року, крім статті 47, частин першої – третьої статті 48 цього Закону щодо оплати праці та  преміювання державних службовців, які вводяться в дію з 1 січня 2013 року.
2. Визнати такими, що втратили чинність:
Закон України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490; 1995 р., № 29, ст. 216, № 34, ст. 268; 1996 р., № 16, ст. 71; 1999 р., № 24, ст. 208; 2003 р., № 14, ст. 97, № 30, ст. 247;             2005 р., № 2, ст. 32, № 10, ст. 193, № 26, ст. 346; 2006 р., № 1, ст. 18,                     №№ 9 – 11, ст. 96; 2007 р., № 7 – 8, ст. 66, № 9, ст. 69; 2008 р., №№ 5 – 8,              ст. 78, зі змінами, внесеними Законами України від 7 жовтня 2010 року                  № 2592-VI та від 2 грудня 2010 року № 2756-VI), крім статті 33, яка втрачає чинність з 1 січня 2013 року;
Постанову Верховної Ради України від 16 грудня 1993 року № 3724-XII "Про введення в дію Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 491; 2001 р., № 33, ст. 175).
3. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
4. За працівниками органів державної влади, державних підприємств, установ та організацій, які на день набрання чинності цим Законом є державними службовцями і посади яких відповідно до цього Закону не є посадами державної служби, зберігається статус державних службовців.
Для осіб, призначених на посади, віднесені до посад державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490; 1995 р., № 29, ст. 216, № 34, ст. 268; 1996 р., № 16, ст. 71; 1999 р., № 24, ст. 208; 2003 р., № 14, ст. 97,       № 30, ст. 247; 2005 р., № 2, ст. 32, № 10, ст. 193, № 26, ст. 346; 2006 р., № 1, ст. 18, №№ 9 – 11, ст. 96; 2007 р., № 7 – 8, ст. 66, № 9, ст. 69; 2008 р.,                   №№ 5 – 8, ст. 78), зберігається розмір заробітної плати до припинення ними державної служби, якщо цим Законом не передбачається його збільшення.
5. Внести до законів України такі зміни:
1) частину першу статті 25 Закону України "Про відпустки" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 2, ст. 4; 2000 р., № 51 – 52, ст. 449;          2005 р., № 9, ст. 178, № 26, ст. 353; 2010 р., № 31, ст. 417) доповнити пунктом 18 такого змісту:
"18) особам, які зареєстровані як кандидати на пост Президента України, у народні депутати України, у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевої ради, на посаду сільського, селищного, міського голови";
2) частину третю статті 6 Закону України "Про політичні партії в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 23, ст. 118; 2005 р., № 34, ст. 437; 2009 р., № 36 – 37, ст. 511) доповнити пунктом 8 такого змісту:
"8) державні службовці".
6. Кабінету Міністрів України протягом шести місяців з дня офіційного оприлюднення цього Закону:
1) підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про внесення змін до законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям цього Закону;
2) привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, прийняти нормативно-правові акти, що випливають із цього Закону;
3) забезпечити приведення нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.
Голова
Верховної Ради УкраїниЗАКОН УКРАЇНИ "Про державну службу"