Публічний лист президенту Києво-Могилянської академії С.М. Квіту
Шановний Сергію Мироновичу!
Сьогодні Києво-Могилянська академія загалом та Центр візуальної культури НаУКМА зокрема опинилися в тупиковій ситуації, яка потребує вирішення.
Динаміка подій, які відбулися після закриття Вами виставки "Українське тіло", що її проводить ЦВК, не може не вражати. Показово простежити, як перманентно змінювалися акценти, що їх Ви розставляли, як трансформувалася аргументативна база, якою Ви послуговувалися. При закритті виставки Ви, взявши на себе роль горе-мистецтвознавця, назвали її "лайном", оскільки, на Вашу думку, вона представляє "патогенні тексти" та утверджує "порно як концепт". Потім Ви заявляли, що не хочете судити про виставку, оскільки Ви не є експертом з питань мистецтва, і звинуватили ЦВК у її "підпільній" організації, нібито зміст експозиції був "прихований" від НаУКМА та її відвідувачів, хоча прихованою і підпільною виставка стала саме внаслідок того, що Ви одноосібно її закрили у волюнтаристський спосіб. При цьому жодного офіційного рішення про закриття не було, вже не кажучи про відсутність правових підстав у керівника університету для таких дій. В той же час Ви публічно стверджували, що виставка взагалі-то не закрита, що Ви її просто замкнули на ключ, а журналісти можуть відвідати її після погодження із прес-службою НаУКМА, так ніби експозиція містить якийсь склад злочину, оглянути який мають право не всі. Ви презентували свій вчинок як дії відповідального керівника, що турбується про вразливі душі неповнолітніх студентів та охороняє спокій старших людей, які можуть бути "шоковані".
Згодом Ваша аргументація зсунулася в бік звинувачень на адресу Центру візуальної культури НаУКМА загалом в "ненауковій" роботі та "відсутності комунікації" з Академією. Неодноразово анонсуючи публічну дискусію довкола ситуації з виставкою "Українське тіло", Ви все ж таки вирішили провести її за закритими дверима за участі кількох представників культурної громадськості. Погодившись обопільно "налагоджувати комунікацію", на наступний же день після зустрічі Ви натомість запустили танк бюрократії, яким непублічно, без жодного попередження і завчасного інформування (справді підпільно!) протягнули на засідання Вченої ради НаУКМА питання про діяльність ЦВК. Тут Ви вже почувалися на своєму полі - в сірій зоні влади, де можна оперувати всіма механізмами начальницького впливу, тут вже не було незручних питань журналістів та проблематичних дискусій з арт-діячами. Звісно, адже майже всі члени Вченої ради за одиничними винятками підтримали Ваші дії щодо закриття виставки, яку змальовували як "нікчемну", "хворобливу" та таку, що представляє "зло". А Центр візуальної культури був звинувачений в уявних гріхах та реальних проблемах, які має сьогодні Академія, - від пропаганди українофобства до мало не підпалу Культурно-мистецького центру (sic!), ставши точкою зливу для імітації колективної чистої совісті. Як відомо, Вчена рада вирішила припинити діяльність Центру візуальної культури НаУКМА, хоча Ви відразу пропонували насамперед звільнити мене з посади керівника ЦВК. Згодом у своїх зверненнях до представників культурного поля Ви позначили свою позицію ще чіткіше, вже відверто персоналізуючи всю проблематику ситуації: "керівником ЦВК повинна просто стати інша людина", "це можна зробити кожного наступного дня", "я не маю на меті переглядати всю діяльність ЦВК".
Як бачимо, Ваша дискурсивна трансформація протягом конфлікту чітко слідує логіці віктимізації: спочатку проблемою була виставка, потім - її організація, згодом - інституція, і врешті-решт- одна персона. Спочатку "лайном" було мистецтво, а в кінці стала людина - як Ви неодноразово заявляли в медіа, слова про "лайно" нібито стосувалися не виставки, а моєї особи. Оскільки Ви стоїте на позиції, що вся проблема теперішньої ситуації полягає саме персонально в мені як керівнику Центру візуальної культури НаУКМА, щоб розрубати цей конфліктний гордіїв вузол, – я офіційно і публічно знімаю свою кандидатуру з посади директора ЦВК НаУКМА. Вболіваючи за інституцію, яку я очолював з жовтня 2008 року, я керуюся насамперед інтересами колективу ЦВК та Академії, оскільки закриття такого дослідницького центру завдасть непоправної шкоди інтелектуальному та художньому життю не лише всередині університету, а й за його межами. Колектив ЦВК прийняв рішення, що відтепер керувати Центром візуальної культури НаУКМА буде викладачка кафедри політології НаУКМА Інна Совсун, яка працює в ЦВК майже від початку його заснування, добре ознайомлена з роботою Центру, має досвід організації численних заходів ЦВК, при цьому активно займається питаннями сучасної освіти та користується повагою і довірою в університетській спільноті Академії. Тепер проблема усунута і Ви маєте нарешті відкрити цензуровану виставку "Українське тіло" та відновити роботу ЦВК для проведення подальших запланованих заходів.
Розв’язання цієї суперечливої ситуації повертає нас обличчям до справжніх питань, які спричинили наявний стан справ. Бо головна проблема насправді полягає у тому, що президент НаУКМА з самого початку зробив фатальну помилку, визнати яку не вистачає мужності ні йому, ані іншим представникам керівного складу Академії, - закрив виставку "Українське тіло", чим як ніхто зіпсував імідж університету. Можна скільки завгодно прикриватися бюрократичним сленґом і турботою про безпеку в НаУКМА, можна знайти ще кількох цапів-відбувайлів, на яких повісити всі свої прорахунки, лишень щоб не відповідати самому, але те, що президент Києво-Могилянської академії вдався до акту цензури, - вже доконаний міжнародний факт. Про яке потрапляння в топ-100 чи топ-500 кращих університетів світу можна вести мову, якщо керівник передового університету України реагує на сучасне мистецтво як людина епохи Середньовіччя? Який клімат встановиться у Києво-Могилянській академії років через десять, якщо зараз, після необдуманого і неадекватного вчинку в стані афекту, несправедливість не лише закріплюється офіційною печаткою, а й поглиблюється, неприкрито набираючи форму банальної помсти? Сила Академії завжди була в тому, що цей університет не був зроблений під його керівництво, а навпаки - характеризувався підставовим диссенсусом, полемічним зіткненням різних позицій, що й утворює простір свободи, в якому віє дух Universitas. Сьогодні ж під соусом "корпоративної культури" університету кшталтується спільнота з колективістським габітусом Доґвіля, глуха і ворожа до альтернативних шляхів розвитку, в якій відсутність елементарної сучасної культурної компетенції вважається здоровим глуздом.
Сумно усвідомлювати, що мета Академії, виявляється, в тому, щоб оберігати студентів від соціальної критики, нормалізувати їх та навчати "світовим цінностям моралі". Але монополія адміністративного бюрократизму на встановлення значень в університеті не вічна. Іноді потрібно сказати вголос те, що майже всі добре розуміють, але публічно не артикулюють, бо це той непристойний виворіт, який служить єдиною спільною базою, що в нинішній ситуації тримає разом керівний університетський corpus, тобто, власне, тіло. А король насправді ж то голий! Обговорення проблеми закриття виставки "Українське тіло" було лихоманливо переспрямовано до зовсім інших, спорадично підхоплених на ходу питань, які, підсилюючи градус пошуку винуватця, відводили від головного, - що справжнє непристойне міститься не в образах чи фразах, представлених на виставці, а в діях президента НаУКМА Сергія Квіта, вчинених щодо виставки та Центру візуальної культури НаУКМА. Це непристойне витісняється усіма можливими способами, включно з репресивними, лиш би його не проблематизували, нехай дискусія ведеться про що завгодно, тільки не про істинну причину конфлікту - начальницьку агресію проти сучасного соціокритичного мистецтва та інституції, яка його представляє. Це ганьбить і дискредитує Києво-Могилянську академію як ключовий феномен українського контексту останніх 20 років. Тому сьогодні, мабуть, назву виставки вже можна писати без лапок.
ВІДКРИТИ УКРАЇНСЬКЕ ТІЛО!
З повагою, Василь Черепанин, Центр візуальної культури НаУКМА, викладач кафедри культурології.
Сьогодні Києво-Могилянська академія загалом та Центр візуальної культури НаУКМА зокрема опинилися в тупиковій ситуації, яка потребує вирішення.
Динаміка подій, які відбулися після закриття Вами виставки "Українське тіло", що її проводить ЦВК, не може не вражати. Показово простежити, як перманентно змінювалися акценти, що їх Ви розставляли, як трансформувалася аргументативна база, якою Ви послуговувалися. При закритті виставки Ви, взявши на себе роль горе-мистецтвознавця, назвали її "лайном", оскільки, на Вашу думку, вона представляє "патогенні тексти" та утверджує "порно як концепт". Потім Ви заявляли, що не хочете судити про виставку, оскільки Ви не є експертом з питань мистецтва, і звинуватили ЦВК у її "підпільній" організації, нібито зміст експозиції був "прихований" від НаУКМА та її відвідувачів, хоча прихованою і підпільною виставка стала саме внаслідок того, що Ви одноосібно її закрили у волюнтаристський спосіб. При цьому жодного офіційного рішення про закриття не було, вже не кажучи про відсутність правових підстав у керівника університету для таких дій. В той же час Ви публічно стверджували, що виставка взагалі-то не закрита, що Ви її просто замкнули на ключ, а журналісти можуть відвідати її після погодження із прес-службою НаУКМА, так ніби експозиція містить якийсь склад злочину, оглянути який мають право не всі. Ви презентували свій вчинок як дії відповідального керівника, що турбується про вразливі душі неповнолітніх студентів та охороняє спокій старших людей, які можуть бути "шоковані".
Згодом Ваша аргументація зсунулася в бік звинувачень на адресу Центру візуальної культури НаУКМА загалом в "ненауковій" роботі та "відсутності комунікації" з Академією. Неодноразово анонсуючи публічну дискусію довкола ситуації з виставкою "Українське тіло", Ви все ж таки вирішили провести її за закритими дверима за участі кількох представників культурної громадськості. Погодившись обопільно "налагоджувати комунікацію", на наступний же день після зустрічі Ви натомість запустили танк бюрократії, яким непублічно, без жодного попередження і завчасного інформування (справді підпільно!) протягнули на засідання Вченої ради НаУКМА питання про діяльність ЦВК. Тут Ви вже почувалися на своєму полі - в сірій зоні влади, де можна оперувати всіма механізмами начальницького впливу, тут вже не було незручних питань журналістів та проблематичних дискусій з арт-діячами. Звісно, адже майже всі члени Вченої ради за одиничними винятками підтримали Ваші дії щодо закриття виставки, яку змальовували як "нікчемну", "хворобливу" та таку, що представляє "зло". А Центр візуальної культури був звинувачений в уявних гріхах та реальних проблемах, які має сьогодні Академія, - від пропаганди українофобства до мало не підпалу Культурно-мистецького центру (sic!), ставши точкою зливу для імітації колективної чистої совісті. Як відомо, Вчена рада вирішила припинити діяльність Центру візуальної культури НаУКМА, хоча Ви відразу пропонували насамперед звільнити мене з посади керівника ЦВК. Згодом у своїх зверненнях до представників культурного поля Ви позначили свою позицію ще чіткіше, вже відверто персоналізуючи всю проблематику ситуації: "керівником ЦВК повинна просто стати інша людина", "це можна зробити кожного наступного дня", "я не маю на меті переглядати всю діяльність ЦВК".
Як бачимо, Ваша дискурсивна трансформація протягом конфлікту чітко слідує логіці віктимізації: спочатку проблемою була виставка, потім - її організація, згодом - інституція, і врешті-решт- одна персона. Спочатку "лайном" було мистецтво, а в кінці стала людина - як Ви неодноразово заявляли в медіа, слова про "лайно" нібито стосувалися не виставки, а моєї особи. Оскільки Ви стоїте на позиції, що вся проблема теперішньої ситуації полягає саме персонально в мені як керівнику Центру візуальної культури НаУКМА, щоб розрубати цей конфліктний гордіїв вузол, – я офіційно і публічно знімаю свою кандидатуру з посади директора ЦВК НаУКМА. Вболіваючи за інституцію, яку я очолював з жовтня 2008 року, я керуюся насамперед інтересами колективу ЦВК та Академії, оскільки закриття такого дослідницького центру завдасть непоправної шкоди інтелектуальному та художньому життю не лише всередині університету, а й за його межами. Колектив ЦВК прийняв рішення, що відтепер керувати Центром візуальної культури НаУКМА буде викладачка кафедри політології НаУКМА Інна Совсун, яка працює в ЦВК майже від початку його заснування, добре ознайомлена з роботою Центру, має досвід організації численних заходів ЦВК, при цьому активно займається питаннями сучасної освіти та користується повагою і довірою в університетській спільноті Академії. Тепер проблема усунута і Ви маєте нарешті відкрити цензуровану виставку "Українське тіло" та відновити роботу ЦВК для проведення подальших запланованих заходів.
Розв’язання цієї суперечливої ситуації повертає нас обличчям до справжніх питань, які спричинили наявний стан справ. Бо головна проблема насправді полягає у тому, що президент НаУКМА з самого початку зробив фатальну помилку, визнати яку не вистачає мужності ні йому, ані іншим представникам керівного складу Академії, - закрив виставку "Українське тіло", чим як ніхто зіпсував імідж університету. Можна скільки завгодно прикриватися бюрократичним сленґом і турботою про безпеку в НаУКМА, можна знайти ще кількох цапів-відбувайлів, на яких повісити всі свої прорахунки, лишень щоб не відповідати самому, але те, що президент Києво-Могилянської академії вдався до акту цензури, - вже доконаний міжнародний факт. Про яке потрапляння в топ-100 чи топ-500 кращих університетів світу можна вести мову, якщо керівник передового університету України реагує на сучасне мистецтво як людина епохи Середньовіччя? Який клімат встановиться у Києво-Могилянській академії років через десять, якщо зараз, після необдуманого і неадекватного вчинку в стані афекту, несправедливість не лише закріплюється офіційною печаткою, а й поглиблюється, неприкрито набираючи форму банальної помсти? Сила Академії завжди була в тому, що цей університет не був зроблений під його керівництво, а навпаки - характеризувався підставовим диссенсусом, полемічним зіткненням різних позицій, що й утворює простір свободи, в якому віє дух Universitas. Сьогодні ж під соусом "корпоративної культури" університету кшталтується спільнота з колективістським габітусом Доґвіля, глуха і ворожа до альтернативних шляхів розвитку, в якій відсутність елементарної сучасної культурної компетенції вважається здоровим глуздом.
Сумно усвідомлювати, що мета Академії, виявляється, в тому, щоб оберігати студентів від соціальної критики, нормалізувати їх та навчати "світовим цінностям моралі". Але монополія адміністративного бюрократизму на встановлення значень в університеті не вічна. Іноді потрібно сказати вголос те, що майже всі добре розуміють, але публічно не артикулюють, бо це той непристойний виворіт, який служить єдиною спільною базою, що в нинішній ситуації тримає разом керівний університетський corpus, тобто, власне, тіло. А король насправді ж то голий! Обговорення проблеми закриття виставки "Українське тіло" було лихоманливо переспрямовано до зовсім інших, спорадично підхоплених на ходу питань, які, підсилюючи градус пошуку винуватця, відводили від головного, - що справжнє непристойне міститься не в образах чи фразах, представлених на виставці, а в діях президента НаУКМА Сергія Квіта, вчинених щодо виставки та Центру візуальної культури НаУКМА. Це непристойне витісняється усіма можливими способами, включно з репресивними, лиш би його не проблематизували, нехай дискусія ведеться про що завгодно, тільки не про істинну причину конфлікту - начальницьку агресію проти сучасного соціокритичного мистецтва та інституції, яка його представляє. Це ганьбить і дискредитує Києво-Могилянську академію як ключовий феномен українського контексту останніх 20 років. Тому сьогодні, мабуть, назву виставки вже можна писати без лапок.
ВІДКРИТИ УКРАЇНСЬКЕ ТІЛО!
З повагою, Василь Черепанин, Центр візуальної культури НаУКМА, викладач кафедри культурології.
Обсудить
Комментарии (0)